Тебя я ждал, так долго ждал, и вот сбылись все сны...
Твои уста, твои уста, как марево весны.
Я знал: под звездами с тобой встречаться будем мы,
Ведь мы считали их порой своими судьбами…
Это любовь, наша любовь, за нас ответила,
Ты на ладонях рук своих меня заметила,
Сошлись две линии в одну дорогу звездную,
Как два ручья слились в реке, дождями созданной.
Никогда никому я тебя не отдам!
Хочу видеть и слышать, любить навсегда.
Я так в жизни еще никого не любил,
Я так долго мечтой о тебе только жил!
Я сердцем чувствовал всегда: с тобой мы встретимся
И от надежд мы никуда уже не денемся.
Вселенной мало будет нам, и мало вечности,
Для наших светлых чистых чувств, их человечности!
Никогда никому я тебя не отдам!
Хочу видеть и слышать, любить навсегда.
Я так в жизни еще никого не любил,
Я так долго мечтой о тебе только жил!
(Перевод с украинского, март 2014 г.)
Текст оригинала:
Олександр Пономарьов. Я ніколи нікому тебе не віддам
Я так чекав тебе, чекав, що сни здійснилися...
Мені вуста, твої вуста ночами снилися.
Щоб ми зустрілися в житті під цими зорями,
Назвавши їх на самоті своїми долями...
Сама любов для нас обох той час зазначила,
Ти на долонях рук своїх мене побачила,
Зійшлись дві лінії в одну дорогу зоряну,
Як два струмки в одну ріку, дощами сховану.
Я ніколи, нікому Тебе не віддам!
Хочу бачити, чути, любити щодня.
Я нікого, ніколи ще так не кохав,
Я так довго, так довго на тебе чекав!
Я завжди сердцем відчував що ми зустрінемось
І вже нікуди від надій та мрій не дінемось.
Нам мало Всесвіту з тобою, мало вічності,
Для наших чистих почуттів, для їх чарівності!
Я ніколи нікому тебе не віддам!
Хочу бачити, чути, любити щодня.
Я ніколи нікого ще так не кохав,
Я так довго, так дoвго на тебе чекав!