Цей день зовсім не виглядав таким, що стане початком історії кохання. Ранок був сірим, небо похмурим, а люди чітко відповідали стану погоди. Юля не чекала дива. Їй лише хотілося, щоб перехожі були привітніші і хтось їй посміхнувся. Дівчина, яка живе за планом, щоб встигати рівно все, що звалили на її плечі, йшла вулицею і шукала близьку душу. Перетнувши площу, її погляд зустрів пару похилого віку. Жінка тримала кохання свого життя за руку, а він щиро дивився їй в очі. І між ними вмостилося життя довжиною у "вічно". Помітивши Юлю, обидва щиро всміхнулися, і дівчина, яка зазвичай не промовить і слова, запитала у бабусі:
- А як ви зрозуміли, що це Кохання?
- А ніяк не зрозуміла. Просто одного разу, коли хотіла зробити крок в сторону, не змогла відпустити його руки. І так уже 50 років.
В душі Юлі оселився клубочок світла. Цей ранок вже набув сенсу. Дівчина пішла вузенькою вуличкою і дійшла до кав'ярні на розі. "Чудовий привід випити американо з молоком", подумалось їй. Вона відкрила двері і одразу відчула неповторний запах щойно перемелених зерен та шоколаду, який пронизував кожен куточок цієї неповторної місцини. Юля вмостилася в зручному кріслі, загорнулася в квітковий шарфик і чекала на свою каву.
Особливістю цього закладу було меню. Кожен відвідувач мав можливість написати своє побажання, або вдячність, або ж послання ще незнайомому читачу. Це приваблювало. Дівчина спустилася сходами до привітних працівників:
- Позичте мені, будь ласка, олівець. Я відчуваю, що повинна написати дещо.
Їй залюбки і з посмішкою протягнули ручку. Юля, не поспішаючи, підійшла до свого столика, відкрила меню на чистій сторінці та на одному диханні написала "ХОЧУ КОХАННЯ НА ВСЕ ЖИТТЯ. ТАКЕ, ЩОБ Я ЗМОГЛА ОБІЙМАТИ ЙОГО ЧЕРЕЗ 50 РОКІВ І ВІДЧУВАЛА СОНЦЕ В КОЖНІЙ ЖИЛЦІ СВОГО ТІЛА. ТАКЕ, ЩОБ МИ ДІЛИЛИ ОДНУ ДУШУ НАВПІЛ. ТАКЕ, ЩОБ ВІН БУВ МОЇМ ВСЕСВІТОМ." І залишила свій номер, "а що, якщо він шукатиме мене тут?"
Ще раз поглянула на ідеальні літери і звинуватила себе в наївності. Вона постійно мріяла, але ніколи не вірила, що бажання здійсняться. Проте одразу згадала пару, яку зустріла годиною раніше. Якщо вони вміють так кохати, тоді це почуття існує.
Юля отримала свою каву, не поспішаючи випила її, тепло одягнулася і покрокувала вже світлими вулицями. Кожен крок оселяв в ній надію, кожна посмішка дитини простягала в долоні щастя, а щирий погляд дорослих дарував тепло.
Того вечора телефонний дзвінок з приємним хлопчачим голосом по той кінець трубки обірвав її мовчання:
- Ви шукаєте кохання на все життя?
- Так. Хочу вірити, що таке існує.
- У нас вже є дещо спільне. І я хочу кохати вічно.
Наступного дня зустріч. А зараз вже 50 років рука в руку, очі в очі, одна душа навпіл.