Эту статью я написал очень давно.СМИ её публиковать не осмелились тогда.
В основных чертах своей актуальности не утратила.
Фамилии я оставил. Дело в принципе.
КАКАЯ ВЛАСТЬ ВЫГОДНА НАРОДУ?
«Я є народ, якого правди сила/Ніким звойована ще не була...»(П.Г.Тичина)
Всё правильно: «Я, ты, он, она» и есть тот самый народ! Именно народ и есть единственный источник власти, -это статья пятая Конституции. Поэтому наш с вами голос решающий.
Однако, какая власть необходима именно простым людям?
При этом уместно развеять парочку мифов.
Миф № 1 (А.А.Мороз и Со): Украинскому народу якобы более присуща не персонифицированная единоличная власть, например, Президента, или же Премер-министра, а советская (парламентская).
Но исторические данные не совпадают с приведенными мифическими никак!
Ещё со времён Киевской Руси высшая власть принадлежала князю. Куда ни кинь мысленный взор - высшая власть принадлежала царю, королю, хану... Вплоть до появления казачества и соответственно гетьмана.
Да, были периоды «перетягивания одеяла» власти на себя, «чёрной Радой», например, но заканчивались трагично, а для Украины - «руиной».
Да, и при Б.Хмельницком были проявления казацкой демократии, о которой К.Маркс отозвался, как о первой демократичесекой республике. Однако, Богдан вовсе не собирался делиться властью, пытаясь сделать её наследуемой...
Даже советский период объективно признан таким, когда на смену царской пришла власть диктатуры КПСС-номенклатуры - с партцарьком во главе, с полномочиями покруче монаршьих! Хорошо или, скорее плохо, но это правда..
Миф № 2 - о якобы большей эффективности демократии, стран с доминирующей парламентской ветвью власти. Обратимся к странам «большой семёрки». И выяснится вновь нечто противоположное мифическому.
Поскольку реально в этих странах преобладает именно исполнительская ветвь власти с единоличным лидером. Так в Англии, Японии, Канаде формально - парламентарная монархия, и юридически правительство контролиуется парламентом. Но ... в реальности именно правительство, состоящее из лидеров партии, имеющей большинство в нижней палате парламента, полностью контролирует работу парламента через свою парламентскую фракцию!
И даже, казалось бы, в чисто парламентских республиках - Германии, Италии - человек № 1 - это канцлер, или же премьер, то есть вновь-таки лидер исполнительной власти. Ещё более показательны Франция и США, где сам Президент руководит правительством. На премьере страна "экономит", и немало. Такой подход автоматически решает ещё ряд проблем:
1) Экономия средств - за счёт сокращения дублирующих систем, обслуживающих отдельно Премьера и Президента Украины;
2) Система исполнительской власти Украины стала бы стройнее, ответственнее, эффективнее;
3) Фактический лидер партии ( Петров, Сидоров, Ющенко, Тимошенко, Янукович...), руководящий правительством, имел бы больше гарантированных полномочий, но и обязательств перед народом;
4) Избиратели получили бы возможность иметь больше аргументов на выборах: если партия «Зет» улучшила жизнь народа, пусть властвует и далее. Но если нет - «до свиданья», выбираем другую;
5) ликвидровалась бы искусственная несогласованность между ветвями власти - парламентом и правительством, Спикером, Премьером и Президентом. Реально заработала бы система сдержек и противовесов.
Наконец, к какой ветви власти обращаются простые люди чаще всего? К судебной? Законодательной? Да конечно же нет - к исполнительской (ЖЕК, Жилкоммунсервис, исполком и т.д.)
Итак, да - нашему народу таки нужна политреформа власти. Но вовсе не та, которую видят «там, наверху». Народу не выгодна сейчас ни парламентская республика с уже давно дискредитированной системой коллективной безответственности, ни Президент со старыми полномочимями: ибо даже ангел мог бы, испортиться, обладая достаточно широкими правами Президента Украины, и практически никакими обязанностями!
Кроме того, если в первых двух турах выборов 2004 года народ выбирал Президента с одними полномочиями, то в результате третьего тура тех же самых выборов выбран Президент уже с урезанными полномочиями. Но это же жульничество!
Все те, с кем бы я ни обсуждал это, - ПРОТИВ такого фактически конституционного переворта, принятого Верховной Радой при пакетном голосовании в декабре 2004 года! Ведь мнения народа - главного и единственного источника власти так никто спросить и не удосужился. А ведь народ - ПРОТИВ!
Весь опыт, накопленный как мировым содружеством государств, так и Украины, говорит о том, что её народу, а не отдельным политиканам, выгоднее усилить исполнительную власть. То есть не урезать, а расширить полномочия Президента, который будет возглавлять и Правительство, и правящую партию, с одновременным увеличением ответственности перед народом, вплоть до более чёткого выписывания процедуры импичмента и конституционных законов, его обеспечивающих. Мировой опыт свидетельсвует об эффективности такого подхода. Вспомним, недавние баталии в США вокруг импичмента Клинтону, а ещё ранее Никсону.
Не говоря уж о том, что при этом попутно успешно могла бы быть реализована и ещё одна идея - создания двухпалатного парламента. Что свидетельствовало бы и о развитии парламентаризма в Украине.
Попутно это же сняло бы излишний ажиотаж и вокруг нездоровых игр то вокруг кресла Премьра, то Президента, СНБУ, и Аппарата Президента, то Верховной Рады.
А уж что народ выиграл бы более всех - абсолютно очевидно.
Разумеется, принмать обновленную Конституцию на референдуме невозможно. Но если у кого из «верхних» есть сомнения, не худо бы и референдум провести, определив, какая же власть нужна народу - обезличенная парламентско-президентская, или же наоборот - персонифицированно-ответственная президентско-парламентская, а то и вовсе - президентская!
Проведение такого референдума более, чем актуально и выгодно, прежде всего "маленькому украинцу", то есть, каждому из нас.
В этом смысле безусловно был прав Маркс: нет ничего практичнее добротной теории. Тем более, - добавим мы, - подкреплённой практикой!
Простым людям Украины было бы гораздо выгоднее не вновь и вновь голосовать, подыгрывая недаровитым политикам, пекущимся прежде всего о себе, а проголосовать за внесение изменений в Конституцию, делающих власть более эффективной, ответственной и прозрачной, служащей именно народу!
Правовед (специализация
государственное строительство)
Яка влада вигідна народу?
Олександр Приймак
Цю статтю я написав дуже давно, ЗМІ її публікувати не наважилися тоді.
В основних рисах своєї актуальності не втратила.
Прізвища я залишив. Справа в принципі.
ЯКА ВЛАДА ВИГІДНА НАРОДУ?
«Я є народ, якого правди сила/Ніким звойована ще не була...»(П.Г.Тичина)
Все правильно: «Я, ти, він, вона» і є той самий народ! Саме народ і є єдиним джерелом влади, - це стаття п'ята Конституції. Тому наш із вами голос вирішальний.
Однак, яка влада необхідна саме простим людям?
При цьому доречно розвіяти парочку міфів.
Міф № 1 (О.О.Мороз і Со): Українському народові нібито більш притаманна не персоніфікована одноосібна влада, наприклад, Президента, або ж Премер-міністра, а радянська (парламентська).
Але історичні дані не збігаються з наведеними міфічними ніяк!
Ще з часів Київської Русі вища влада належала князю. Куди не кинь уявний погляд - вища влада належала царю, королю, хану... Аж до появи козацтва і відповідно гетьмана.
Так, були періоди «перетягування ковдри» влади на себе, «чорною Радою», наприклад, але закінчувалися трагічно, а для України - «руїною».
Так, і за Б.Хмельницького були прояви козацької демократії, про яку К.Маркс відгукнувся, як про першу демократичну республіку. Однак, Богдан зовсім не збирався ділитися владою, намагаючись зробити її успадкованою...
Навіть радянський період об'єктивно визнано таким, коли на зміну царській прийшла влада диктатури КПРС-номенклатури - з партцарьком на чолі, з повноваженнями крутішими за монарші! Добре чи, скоріше погано, але це правда...
Міф № 2 - про нібито більшу ефективність демократії, країн із домінуючою парламентською гілкою влади. Звернемося до країн «великої сімки». І з'ясується знову щось протилежне міфічному.
Оскільки реально в цих країнах переважає саме виконавча гілка влади з одноосібним лідером. Так в Англії, Японії, Канаді формально - парламентарна монархія, і юридично уряд контролюється парламентом. Але ... в реальності саме уряд, що складається з лідерів партії, яка має більшість у нижній палаті парламенту, повністю контролює роботу парламенту через свою парламентську фракцію!
І навіть, здавалося б, у суто парламентських республіках - Німеччині, Італії - людина № 1 - це канцлер, або ж прем'єр, тобто знову-таки лідер виконавчої влади. Ще більш показовими є Франція і США, де сам Президент керує урядом. На прем'єрі країна «економить», і чимало. Такий підхід автоматично вирішує ще низку проблем:
1) Економія коштів - за рахунок скорочення дублюючих систем, які обслуговують окремо Прем'єра і Президента України;
2) Система виконавчої влади України стала б стрункішою, відповідальнішою, ефективнішою;
3) Фактичний лідер партії (Петров, Сидоров, Ющенко, Тимошенко, Янукович...), який керує урядом, мав би більше гарантованих повноважень, але й зобов'язань перед народом;
4) Виборці отримали б можливість мати більше аргументів на виборах: якщо партія «Зет» покращила життя народу, нехай володарює і далі. Але якщо ні - «до побачення», обираємо іншу;
5) ліквідувалася б штучна неузгодженість між гілками влади - парламентом і урядом, Спікером, Прем'єром і Президентом. Реально запрацювала б система стримувань і противаг.
Нарешті, до якої гілки влади звертаються прості люди найчастіше? До судової? Законодавчої? Та звісно ж ні - до виконавчої (ЖЕК, Житлокомунсервіс, виконком тощо).
Отже, так - нашому народу таки потрібна політреформа влади. Але зовсім не та, яку бачать «там, нагорі». Народу не вигідна зараз ані парламентська республіка з уже давно дискредитованою системою колективної безвідповідальності, ані Президент зі старими повноваженнями: бо навіть янгол міг би зіпсуватися, маючи досить широкі права Президента України, і практично жодних обов'язків!
Крім того, якщо в перших двох турах виборів 2004 року народ обирав Президента з одними повноваженнями, то в результаті третього туру тих самих виборів обрано Президента вже з урізаними повноваженнями. Але це ж шахрайство!
Усі ті, з ким би я не обговорював це, - ПРОТИ такого фактично конституційного перевороту, ухваленого Верховною Радою під час пакетного голосування в грудні 2004 року! Адже думки народу - головного і єдиного джерела влади так ніхто запитати і не спромігся. Але ж народ - ПРОТИ!
Весь досвід, накопичений як світовою співдружністю держав, так і України, свідчить про те, що її народу, а не окремим політиканам, вигідніше посилити виконавчу владу. Тобто не урізати, а розширити повноваження Президента, який очолюватиме і Уряд, і правлячу партію, з одночасним збільшенням відповідальності перед народом, аж до більш чіткого виписування процедури імпічменту і конституційних законів, що його забезпечують. Світовий досвід свідчить про ефективність такого підходу. Згадаймо нещодавні баталії в США навколо імпічменту Клінтону, а ще раніше Ніксону.
Не кажучи вже про те, що при цьому попутно успішно могла б бути реалізована і ще одна ідея - створення двопалатного парламенту. Що свідчило б і про розвиток парламентаризму в Україні.
Попутно це ж зняло б зайвий ажіотаж і навколо нездорових ігор то навколо крісла Прем'єра, то навколо Президента, РНБУ, і Апарату Президента, то Верховної Ради.
А вже що народ виграв би найбільше - абсолютно очевидно.
Зрозуміло, приймати оновлену Конституцію на референдумі неможливо. Але якщо у когось із «верхніх» є сумніви, не завадило б і референдум провести, визначивши, яка ж влада потрібна народові - знеособлена парламентсько-президентська, або ж навпаки - персоніфіковано-відповідальна президентсько-парламентська, а то й зовсім - президентська!
Проведення такого референдуму є більш ніж актуальним і вигідним насамперед «маленькому українцю», тобто кожному з нас.
У цьому сенсі безумовно мав рацію Маркс: немає нічого практичнішого за добротну теорію. Тим більше, - додамо ми, - підкріпленої практикою!
Простим людям України було б набагато вигідніше не знов і знов голосувати, підігруючи недалеким політикам, які дбають насамперед про себе, а проголосувати за внесення змін до Конституції, що роблять владу ефективнішою, відповідальнішою і прозорішою, такою, що служить саме народу!
Правознавець (спеціалізація
державне будівництво)
Олександр Приймак