«Ми тільки голос. Хто співав про далину,
Де серця всіх речей єдиний дзвін?»
(Р. М. Рільке)
Ті, хто поліг за ці зелені пагорби,
Ті, хто підняв прапор республіки
Над поштою сивого міста
У шаленому пориві
Звільнити острів нашої долі.
Вони стали голосом,
Що співає ірландські пісні
Пастухів вересових пустищ.
Вони стали словами
Старих ірландських легенд,
Що вервечкою прозорих істин
Ведуть нас тисячоліттями
Крізь туман забуття
І кощавість байдужості.
Вони стали шелестом
Трави серед білих каменів,
Трави, яка стільки часу
Шепотіла про сховане
В глибинах безодні озера
Наших сліз пам’яті.
Вони стали спогадами
Старого сумного лірника,
Чия пісня птахом
Літає над морем грізним
Вони стали музикою,
Що звучить одвічно
У водоспадах Ерін…