Давно вже не можна зімкнути очей,
Не зможемо це зрозумiти...
Як безлiч жахливих, страшних в край ночей,
Життя Їх зривають як квiти
Цю бiль передати не зможу в вiршах,
Знайти , врешт, чия це провина.
З них кожного вдома чекає сiм'я,
Та посмiшка любого сина.
Чи варта ця ругань життя тих людей,
Хто душу вiддав уже Богу.
СкрIзь полум'я, жах душогубних ночей,
Стояли лиш за перемогу.
Та як зрозумiти, хто правий, хто нi,
Зарадити як тiй країнi?
Що стиснута в пащi у двух лютих псiв,
Що рвуть її на двi частини.