Дід по батькові - Андрій,
Чув, але не бачив,
В п’ятьох дітях його слід
Й чотирьох я значив.
Трифоном - по мамі звався,
Ну, це - чолов’яга!
В імперіалістичну воював,
Після був в ватагах.
Більшовицький багатир,
Скрізь, де посилали,
Навіть у голодомор
Комуну будував він.
Сам стріляв, його стріляли,
Та зумів же вижить,
Куди скажуть, чи послали-
Скрізь на совість служить.
Був малим та мало знав
Та все ж пам’ятаю
Як з евакуації вертав він
До рідного краю.
Колгосп і цукрозавод -
Скрізь одна розруха,
Тут він діяв, і народ
Знов ставив на вуха.
Потім сліпота і неміч,
Пенсія нікчемна,
Де не ступиш - треба поміч,
Бо людина темна.
То на очі він став темним,
Хоч й велика вада,
Жив завжди життям буремним,
Виписував «Правду».
У президію на зборах
За руку водили,
На комуняк наводив шорох,
З трибуни громив їх.
Мав друга – ворога сусіда,
Дідом Марком звали,
Непримиренні в бесідах -
Під тинком кричали.
Обом їм читав газети
«Известия» і «Правду»,
Після підставляв кашкета
За труд – в нагороду.
То ж спасибі їм по - свойські
За науку славну,
Хоч в нас з п’ятого російська,
А я в другім знав вже.
Діда з прапором ховали
У п’ятдесят четвертім,
Пам’ятаю, що стріляли,
Тепер вже над мертвим.
В колгоспі мама працювала-
Бідність та нестатки,
Люди тяжко проклинали
Маму разом з батьком.
Троє сиріток голодних
Й батька гріх великий,
Став в нещастя і недолю
Їй й маленьким дітям.
За що, Боже, ти караєш
Вдів й дітей невинних?
Ти всесильний, усе знаєш,
Свою волю чиниш.
15.02. 2014р., Київ