Ви знаєте, як тяжко виховувати дітей? От-от, і я про те! Буває уродиться дитина, і хто зна, чого вона така. Начебто, одні батько й мати, а діти всі різні. Одне лагідне та слухняне, а інше таке, що у батьків виникають підозри, що їм його підмінили. Для батьків, що найважливіше? По-перше, щоб дитина була шаноблива, тобто поважала старших. По-друге, щоб не була ледачою, бо навіщо в сім'ї зайвий рот, якщо він не працює. А по-третє - вона повинна вчитися, бо це надія на те, що стане вона жити краще від батьків, а може на старості ще й допомaгатиме. От і покладають свої надії батьки на своїх дітей, працюючи з ранку до вечора, все для сім'ї, для її добробуту.
Розповім я вам одну історію, що відбувалася в мене на очах. В одній сім'ї довго чекали сина. Дочка була і така гарна, працьовита, а сина Бог не давав.Пройшов десяток років і повернуло вже на інший і тут - радісна звістка: буде син!Дочекалися такого щастя, дитина народилася, хлопчик. Люблять його всі, доглядають. Батько такий щасливий, діждався свого продовжувача роду.
Йшли роки, хлопчик виріс. Гарний, але такий ледачий. Батьків не поважає, називає їх "предками", в школі вчитися не хоче. Прогуляє уроки та ще й сміється: " Нащо мені ваша школа? Самі ходіть до неї!" Батько втрачав терпіння, а мати все просила не чіпати милого синочка, бо він підросте і порозумнішає. Але, як відомо, всякому терпінню приходить кінець. Надворі була тепла осінь, люди зібрали свій урожай. Прийшла до батьків вчителька і знову говорить, що син не був у школі, і постає питання про його відрахування зі школи. Що тут поробиш, що вдієш? Ще сусід кричить, що якісь хлопці сіно підпалили. От і подумав батько, що без його невігласа тут не обійшлося.
Чекає батько сина. Стало сутеніти, тут і синочок пробрався городами до рідної оселі та зразу до кухні, щоб попоїсти смачний мамин борщ з пампушками. Тільки взявся за тарілку, аж тут батько. Стоїть і дивиться мовчки. А синочок
посміливішав та й говорить: " Що тобі, старий, треба?" А батько йому відповідає:" Дійсно, я старий уже, і ноги мене погано носять, та й мати твоя теж прихворіла, тому сходи ти, сину, в льох та й принеси вишневої настоянки і ми з тобою вип'ємо, як дорослі." А синочок радий і говорить: " Це я зараз! Одну мить!" Спустився він у льох, а батько слідом, та й закрив його там. Кричить синочок: " Відкрийте ляду, батько, а то я не знаю, що зроблю!"
- О, ти мене батьком назвав!
- Випустіть мене звідси! Я ж з голоду тут помру!
-Як помреш, то я тебе там і поховаю! Ти ж гарно ховався, коли додому біг? От і добре. Значить, тебе ніхто не бачив, а всім я скажу, що ти втік з дому, пішов шукати легкого життя. Я там тобі два відра залишив. В одному вода, а в інше зможеш свої потреби справляти, якщо вони в тебе будуть.
Сказав і пішов спати, а синочок кричав-кричав, бився об ляду, бився, але не подолав її, бо вона була дубова і зроблена батьком на совість, як все, що він робив.
Тужить мати, де ж син подівся? А батько її втішає і говорить, що все буде добре. Три дні сина немає. Мати зовсім занепала духом, і вирішив тоді чоловік їй розповісти все як є. Побігла вона до ляди і питає:
- Чи живий ти, сину?
Він їй відповідає:
- Та живий я , мамо. Випустіть мене звідси. Я їсти хочу!
- Та як же я тебе випущу, синочку? В мене й ключа немає, та й батько нізащо тебе не випустить, бо ти ж знаєш, що ти накоїв. Ми тебе любили, а ти нас не поважав і знеславив перед усіми людьми. Якщо не порозумнішаєш, то доведеться тебе тут поховати.
- Мамо, а що ви сьогодні приготували?
- Та що я там приготувала! Зарубала зрання курку, та й зробила печеню з картоплею, а ще варенички з сиром та сметаною, а борщ ми вже попоїли, то я сьогодні капусняк зварила. Ти знаєш, добрий вийшов. Ой, що це я з тобою тут засиділася! В мене ж тісто підходить!
І пішла собі, а проходячи повз чоловіка, з радістю вимовила: " Він мене мамою кличе!"
Пройшов ще день. Підійшов батько до ляди, а син йому й каже:" Простіть мене , тату. Я все зрозумів, я більше так не буду."
- І в школу ходитемеш? І вчитимешся?
- Так, тату, обіцяю. От тільки з сусідовим сіном, що робити? Його ж тепер не вернеш...
-За сіно відпрацювати треба. Будеш після школи мені допомaгати?
- Буду, буду!
-Добре, повірю тобі останній раз. Виходь і поприбирай тут за собою.
Нестійким кроком вийшов син, затуляючись від світла, але відра за собою витяг і прибрав.
- Мамо, мамо! Я за вами так скучив! А отой капусняк, що ви вчора варили, ще залишився?
- Та залишився, синочку! Куди він подінеться?!
- А печеня з куркою ще є?
- Та є, любий, є. Ти руки помив?
З того часу пройшло багато років. Син вивчився і став інженером. Працює у місті. В нього тепер сім'я, двоє хлопчиків ростуть і часто бувають у бабусі і дідуся. Дай їм, Боже, здоров'ячка.