Цю пісню я чула вперше. Вона була жалібна і тиха, неначе мама протягом двох років глибокої скорботи і журби.
Пісня пливла з материних грудей ледь чутним струмочком, боязко торкалася людських душ, ніби наполохана пташка пурхала у простір, завмирала на мить, щоб враз политися сильнішим потоком -- глибоким і чистим, як усе материне життя.
Рясні сльози котилися по щоках і падали у човники материних долонь, де просихали, мов роса, під вранішнім сонцем. А пісня все лилася. Мати наче хотіла виспівати всі болі і жалі, вирвати їх із свого зболілого серця та й пустити за вітром, ген у чисте поле...
То була перша материна пісня, відколи не стало батька.
1984р.