Іноді буває таке, що хочеш кожною клітиною тіла обійняти людину, притиснутися до неї якнайміцніше, якнайближче, а тоді ніколи не відпускати, бо ти ж без неї ніяк, бо ж вона - усе, що у тебе є.
Іноді буває таке, що хочеться кожної секудни торкатися людини, мов: "тинь, усе, я тебе заквачив, ти тепер моя!", бо ж чим більше ти її торкаєшся, тим тепліше стає у тебе на душі, тим досконаліше ти вивчаєш людину, тим детальніше ти можеш відтворити її уві сні, бо ж життя без неї - нестерпне, навіть коли ти спиш.
Іноді буває таке, що хочеться сказати людині усі теплі і ніжні слова світу, а чи вибрати з них найгарніше і найвлучніше. Але проблема у тому, що таких слів не існує, бо є слова, що можуть описати хімічну реакцію, але немає слів, які би описали почуття саме так, як ти відчуваєш.
Іноді буває таке, що здається, ніби зараз збожеволієш від щасия, луснеш, зникнеш, бо почуття настільки тебе переповнюють, що не можеш нічого, окрім дурновато посміхатися і плакати від щастя.
Іноді буває таке, що здається, ніби усе ще сон, що це все ось-ось зникне. І ти прокидаєшся серед ночі в холодному поту, жахаєшся..а тоді намацуєш свою людину поряд, обіймаєш її якнайміцніше, вдихаєш її аромат і розумієш, що це все насправді, вона тут, поряд. І ти її нікуди не відпустиш, бо вона - твоє ВСЕ.