«Весь мир насилья мы разрушим…»
Коммунистический Интернационал.
Ніхто з людей не винуватий,
Що виганяли всіх їх з хати,
Везли за три - дев’ять земель
На освоєння пустель й осель.
Ті, що насильство руйнували,
Насильно людей переселяли
У мертві села в страшну пору
Замість замучених голодомором.
В місця, де вугіль добували,
Людей також насильно гнали,
Бо тяжка праця там була,
А смертність, як ніде, росла.
Коли ж татарів виселяли -
З землі із кров’ю відривали,
А у захоплені села й міста
Насильно поселяли росіян.
Насильство рушиться насильно,
Проводять депортаціїз свавільно,
Вчиняють усьому народом зло,
Й воно ще довго в нас жило.
І тим, і тим. Та треба ж жити,
Вугілля добувать, хліба ростити,
Освоювать тепер вже новії краї
У іншій, хоч ще і чужій, землі.
Як стала правда повертатись,
Депортовані з чужин вертатись,
Тут насильство вже не гоже:
Хай справедливість переможе!
Хто з депортованих тепер бажає -
Хай в краї з миром проживає,
Якщо наміривсь в нас урвати –
Допоможем й валізи пакувати!
В Криму два депортовані народи,
У областях таких немало ходить,
Це їх земля, їм сонце світить,
У Неньки – України вони діти.
Один народ. Та всі ми різні,
Дурні, розумні, багаті й бідні:
Права людини хочем мати -
Жити, трудитись й поважати.
Тому ми й просимось в Європу,
Бо прав людини в них нівроку.
За честь і гідність, волю й славу
Народ наш вийшов на майдани.
Тут усім миром, всі ми разом
Надіємось облаштувать державу:
Щоб кримінал сидів в тюрмі,
Всім місце на заводах і землі.
В державі своїй порядкувати,
В єдиній Україні проживати.
Хто ж федеративність забажає-
Того сусідка вже давно чекає.
Татарин ти чи росіянин,
Вас туди - сюди депортували,
Хто повернувсь, або обжився
Чи в новім краї народився:
Ми всі українці, один народ,
Захід України чи її «Восток»,
Місця хватить в ріднім краї -
В європрава! Усіх благаю!
13.02. 2014р., Київ