Він ніжно їй гладив волосся,
Не знав наяву чи в ві сні,
Що малось – сьогодні збулося,
Як сонце заграло в вині.
Всім тілом його оповила
Й жар серця свого віддала,
Кохала, бажала, пестила:
Як здатна, як тільки змогла.
Поїли їх ранкові роси,
Всміхалося сонце з небес
І вітер куйовдив волосся -
Хоч в сні він для неї воскрес.
У перше, неначе в останнє,
Та все ж таки Бог їм послав,
Звершилося їхнє кохання,
Нарешті знайшов, що шукав.
Дивується - стільки дрімало,
Ховалось в коморах душі,
Нежданно в їх сон завітало
Без жодних найменших зусиль.
Нам Космос сигнали являє
У сни, щоб жадане збулось,
Видиме з невидимим єднає -
Природа не терпить пустот.
10.02. 2014р., Київ