*** (Ліна Костенко, https://www.facebook.com/pages/-/1380436192191454)
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі!
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
*** (вольный перевод П.Голубкова)
Даже когда буду седая,
И жизнь мою туман укроет,
Красивой буду для тебя я,
Хоть для кого-то - никакою.
А для кого-то - злой, упрямой,
А для кого-то - ведьмой, коброй.
А между прочим, скажем прямо,
Была я глупою и доброй.
И беззащитной, несинхронной
С развитием теорий, практик.
Во мне болела боль ироний
Cозвездиями всех галактик.
Знало ль мещанское отродье,
Как, захлебнувшись горем неким,
Душа однако шла к народу,
Как забинтованная смехом.
Весь век, точно на поле минном,
Просила соблюдать и прежде я
Хотя бы магазинный минимум:
- Друзья, взаимно, будьте вежливы!
Была на то моя бы воля, -
Писала б я везде курсивами:
- На свете, люди, столько горя,
Будьте, взаимно же, красивыми!