Яша

               
Яків був високий і худий. Його довга голова, здавалося, висіла на плечах. Чи то вона була важка, чи шия слабенька, щоб рівно тримати таку вагу.
Очі блідосіруваті, сліпенькі. Проте окулярів Яків не носив, а підносив газету, і намагаючись у ній щось побачити до самого носа. Чоловік був не тільки підсліпуватий, а й глухий. Чи вуха боліли в нього, чи голова, та запинав він її хусткою, а поверх натягував шапку - вушанку. Ні взимку, ні серед літа шапки Яків не знімав.
Одружився Яша (так, напевне, звали його в дитинств, так позаочі  називали його й сусіди) пізно, взявши собі за дружину пристаркувату дівку Одарку зі свого села. І хоч Одарці було вже за сорок, проте вона, як і належить дівці, наділа на весіллі вінок із стрічками, пишаючись, як справжня молода.
На діток подружжя не розжилося. Тому жили собі удвох тихо і спокійно. Їхня невеличка хатинка стояла біля великого болота. Понад городом росли високі кучеряві верби, називали їх Яшиними. Канава біля них теж була Яшина. А над вулицею ріс кучерявий каштан, який розсипав свої коричневі гладенькі плоди на дорогу.
-- Піди до діда Якова, -- посилав Дмитро свою доньку. -- Купи газет.
Надія неохоче йшла на сусідню вулицю й несла затиснуті у жменьці копійки.
-- А чия ти будеш? -- дід схилявся над дитиною, намагаючись впізнати.
-- Ковальова.
-- Ага. Добре. Зараз дам.
В кінці лави лежав цілий стос газет. Чоловік брав звідтілякілька штук, і дівчинка швидко бігла з хати. Дід здавався Надійці страшним. Він був несхожий на інших дідів, які жили по сусідству. А ще одного разу татко розповідав їй, що саме Яша в голодний тридцять третій рік приходив до них із залізним шомполом. Восьмирічний хлопчина не міг забути, як Яків штрикав ним у стріху, в землю, поки не знайшов у городі яму з картоплею. Вигребли всю, а сім’ю залишили помирати голодною смертю. І хоч Надійка не розуміла слова «шомпол» і всю трагедію тих років, але бачила, як у її батька з очей котилися сльози, коли розповідав про це.
Яків слабував. Він нікуди не виходив із дому, помалу порався у дворі: дрова поколе, паркан поремонтує. А  уже роботи в селі не бракувало. Одарка тягнула і за себе, і за чоловіка. Вона поралася на городі, біля свиней, курей, а ще носила на базар важкі кошики із картоплею, цибулею, полуницями. Жінка мріяла про нову простору хатину, щоб і кухня була, і вітальня.  Та не судилося Одарці пожити у ній. Занедужала і лишила вона Яшу і недобудований дім на свого небожа.
-- Ти, Василю, кончай хату. Вона тобі й буде. Тико діда не зобижай. Він такий негодний. У нього ж некого немає, кроме тебе.
Василь добудувавв хату й забрав із міста молоду дружину з дітьми, щоб лад наводила й діда доглядала..
Якову сподобалася кругленька молодичка, і він, схиливши голову, водив своїми сліпими очима за кожним її кроком. Вона була привітною, роботящою. І наварить, і в хаті прибере. Була сонечком, яке поселилося в хаті, чи то пташкою, яка весело щебетала до дітей, до чоловіка і навіть до старого. Чоловіку так кортіло доторкнутися до неї, що ледве стримував себе. Уже й голова в Яши перестала боліти, і вуха відклало. Чи не вперше за стільки років він зняв свою шапку, розіпнув хустку й подивився на себе у дзеркало. Пальцями розправив на голові ріденький сивий чубчик і посміхнувся.
Та коли молодичка полізла на стіл білити стелю, оголивши свої дебеленькі ноги вище колін, Яків  не витримав, підійшов ззаду і обхопив своїми старечими кістлявими руками розпашіле тіло жінки.
-- Ви що, здуріли, діду! -- закричала молодичка і пхнула старого так, що той гепнувся на своє залізне ліжко.
-- Еге, здурів! -- тяжко сопів Яків, піднімаючись із ліжка. -- Бабу я хочу! Бабу!
Після цього випадку жінка категорично заявила своєму ошелешеному чоловікові:
-- Більше моєї ноги там не буде! Сам доглядай свого родича! Мені що, ходити у своїй хаті й озиратися? Я не боюся його, але можу так пхнути, що й вода освятиться.
Небожу тяжко було залишати нову хату, двір, город біля води, та й тітці пообіцяв доглянути діда. Проте не міг він покинути місто, де була в нього робота, квартира.
Небіж швидко знайшов Якову бабу, яка згодилася і хату відкупити, і діда доглянути.   
Сусіди, напевне, не так би здивувалися появі на їхній вулиці Ісуса Христа, ніж  тоді, коли побачили Яшу без шапки з новою дружиною. Він ішов у сірому смугастому костюмі -- чи то на смерть купленому ще Одаркою, чи вже нова дружина придбала. А на голові  в нього красувався чорний суконний капелюх.
жовтень 2009 р.