* * *
Мені шкода, що гинуть люди
Мені шкода, що знов майдан.
Ні, я пишатися не буду
здобутками кривавих ран.
Ні перемогами сумними –
Війни усіх проти усіх
Я не сміятимусь над тими,
хто надурив себе самих.
Не маю права я повчати
І радити не можу вам.
Але чи можу я мовчати
коли довкола – знов майдан?
І я кажу: шануйтесь, браття,
Ми –Україна, і - вони.
Чи Мати рада, коли в шмаття
Деруть синів – її ж сини?
Вже доста печива і чаю!
Коктейлів годі запальних!
Нас ні в Європі не чекають,
Ми і Росії – в зайвині.
В диму полеміки і гасел,
В протистоянні і борні
Ми всі – коло порожніх ясел,
усі в крові , усі - в багні
Шкода, та я не можу бути
чи проти цих, чи проти тих.
Не вмію взяти - і забути,
Що ми є сестри і брати,
За що б не билися чи били…
Але я не подам руки,
Тим хто пишається й радіє
як ділить світ мій на шматки.
* * *
Ми надто довго жилИ погано.
Ми надто довго були убогі.
Йшли, і зневірені і незнані,
Під прапорами – та без дороги.
Ми назбирали таке каміння –
Лють недомовлена, злість до всього –
Час розкидати. Є й покоління,
Що виросли в передчеканні цього.
Інтелігентський культ просвободи
І несприймання закону й влади
Вже окриляє й знову заводить
Вчорашніх дітей. Знову брат на брата.
От і злетіли над нами круки –
Питання «хто винен» й «кого валити»
Лишилося: взяти "коктейлі" в руки
І залишити вдома сумління?
І врешті дізнатися, хто тут "поганий"
І через кого такі ми "вбогі"?..
Нової віри ми скуштували,
забувши сЕбе, братів та Бога?