А світло місяця плямисто сяє,
Лягає на підлогу рами тінями - хрестом,
Століття проминули, але він перстом,
І жертви кров ніхто не розрізняє.
На цьому місці, насупивши брови
Кат височів, творив страшний обряд,
Продажний злодій і тупий солдат
Тут звіриніли. Та ні краплі крові
Не заплямило світлого проміння.
Яким важким повітрям дихають ці стіни!
Ми стоїмо тут – втомлені й блаженні
І місяцю блаженному овації звучать.