КП
- Ти весь час знав, що вона грає, і мовчав?
- Я грав і сам, а потім...
- Що потім?
- Потім уявив усе по-справжньому...
- Кого? ЇЇ по-справжньому? Вона ж шалава!
- Ні.
- Та як ні? Дурню! Та так! Звичайнісінька, яка відрізняється від інших хіба що вишуканістю гри...
- Я знав про це... Але вона не шалава. Точніше... Я не знаю, як це сказати...
- Ідіот...
- Можливо... Тільки за тим щось є... І воно більше...
- Більше чого? Розсунутих ніг?
- Не говори так.
- А як?
- Ніяк. Краще мовчи.
- Тобі боляче?
- Ні. За болем є щось інше...
- Що? Де?
- Не знаю... Не знають і ті інші...
- Хто? З ким вона була?
- Так... Вона була з багатьма, але тих, про кого я говорю, мало...
- Хто вони?
- Ті, хто бачать те, що бачу я...
- Капець! Що ти бачиш? Лікуйся!
- Може, й так... Але...
- Що «але»?
- Але вона свята...
- О-о-о-о, Господи! Як? Чим це? Чому?
- Вона спонукала і спонукає...
- До чого? Ха-ха... Знову захотів...
- Я не про те...
- А про що ж іще?..
- Про те, що відчули і побачили ті інші, як і я...
- Ти можеш пояснити? Хоча... До біса воно мені треба... Ну, спробуй...
- З нею починаєш розуміти, хто ти є насправді. А це багато коштує...
- Половину найпотужнішої твоєї фірми, яку ти на неї переписав?!
- Навіть більше...
- Гм... Ти даєш! У тебе ж син!
- Йому вистачить двох інших... І я колись починав з нуля... А це далеко не нуль. Це стимулюватиме діяти і шукати. Інакше – зіп’ється.
- А ти?
- Уже не зіп’юся... Та жартую... Мені вистачить і половини.
- Та знаю... Але ж... Я не розумію тебе...
- Та й не треба... Просто з нею відбувається якесь переродження зсередини... Не всі це можуть зрозуміти... І її призначення – дарувати саме це відчуття... І світити далі і далі, допоки...
- Світити? Йо-ма-йо! Допоки?
- Допоки вона житиме... Давши, вона зникає. Знайти її, звісно, можна знову... Але того, що вона дала, крім, як ти кажеш, «розсунутих ніг», уже не дасть ніколи... Вона горда. Узяв – користуйся. І це прекрасно. Я зовсім інший зараз. І зовсім інше життя навколо мене...
- Угу... Я це відчув...
- Що ти відчув?
- Що ти «інший», дурню... З ким вона?
- Ні з ким. Вона сама. І так завжди. Це незмінно. У тому її сила і горе. Є якийсь там приземлений і стандартний, з яким спокійно... На деякий час. Але того, хто їй треба по-справжньому, вона так і не знайде...
- Думаєш?
- Знаю...
- Так зміни усе. Забери її. Ти ж можеш... З твоїми статками... Чи ти не хочеш?
- Хочу. Це усе, чого я колись хотів чи буду хотіти... Але ні. Не можу... Не схоче вона. Тоді порушиться все... І я сам.
- Отакої... Ти завжди був дивним... Ніколи тебе не розумів повністю... Звик уже...
- Та якось так...
- Ну, за тебе...
- За неї...
02-03.02.14