На снимке. Моя усадьба. Ворота
1. РОЗДУМИ НАД ШЕВЧЕНКОМ
Важко писати про найславетнішу постать, генія України, бо давно існує канон відступ від якого вважається недоцільним. Та все ж у наш вільний час є бажання висловити деякі свої думки.
1. «С е л о»
В поемі «Княжна» є цілісний вірш про українське село, яке мов єдиний острівок у світі де знайдеш тишу, свіже повітря, джерельну воду, простір де багато сонця. Саме про такі якості у вірші:
Село! І серце одпочине.
Село на нашій Україні –
Неначе писанка село,
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади; біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог вітає над селом.
А тепер наш коментар.
Шевченко порівнює село з писанкою – пасхальними обрядовими яйцями – символами. Біла поверхня яйця – шкарлупа з ідеальною поверхністю для нанесення фарбованого малюнку чи графічного, частково геометричного зображення. Писанкарство – спеціальна техніка розпису є галуззю художньої творчості, існують навіть музеї писанок.
Далі Шевченко кидає коротеньку фразу, що село «зеленим гаєм поросло». Насправді воно так і є, хоча це буває частіше рукотворним явищем.
Якийсь внутрішній аристократизм Духа українця проявився у любові до краси природи. Кожному хотілось мати коло своєї хати «вишневий садочок» або інші дерева, переважно тополю. А левади були обсаджені вербами. Навіть кожен город прикрашали квітами і ця традиція зберігається і досі.
Ця фраза Шевченка дивним образом перегукується з рядком відомого вірша О. Толстого «Ти знаєш край…» де є рядок – «В вишневых рощах тонут хутора…». Це написано в рік виходу «Кобзаря» (1840).
Далі Шевченко милується найчарівнішою миттю весни:
Цвітуть сади; біліють хати,
А на горі стоять палати.
Наче диво. А кругом
Широколистії тополі
Після цих рядків поет змінює точку зору і дивиться в далечінь села де є і повітряна перспектива, знайома художнику
А там ліс, і ліс, і поле,
І СИНІ гори за Дніпром.
Дійсно об’єкти, які на великій відстані виглядають у синьому мареві.
В останньому рядку Шевченко підсумовує свої враження:
Сам Бог вітає над селом
Ці слова нагадують мені народне прислів’я: «Бог мабуть живе у селі, а диявол разом з людьми пішов у місто».
Поетична краса «Село», майстерно виписані образи, не загубились у морі поезії, бо привернув увагу геніального російського лірика початку ХХ ст.. С.Єсєніна, який переклав його. Це вкрай дивує, бо російський поет ніколи не звертався до іноземної поезії, а тут раптом Шевченко!
Після гімну України, яким є «Село», Шевченко різко змінює свій настрій і про палати, які тільки здалеку казались йому привабливими, тепер каже про них, щоб вони «Терном поросли! Щоб люди сліду не знайшли».
Шевченко завжди бачив у палатах, господських садибах тільки те, що вони були уособленням зла. У той же час поміщицька, дворянська садиба була осередком культури, нравственності і просвітництва. Садиба була унікальною формою економічного і культурного життя, організмом який об’єднував міську і сільську культуру.
Чимало селян працювали у садибах на різних роботах, навчались досвіду побутової культури, а бувало і грамоті. Господар села всіляко сприяв добробуту Своїх селян, бо це була гілка на якій він тримався, хоча і всяке було.
Тепер «панська» садиба є темою історичних мистецтвознавчих, краєзнавчих і літературних досліджень, бо вони були культурним і гуманітарним феноменом. У 1992 році було створено товариство по вивченню дворянської садиби, відтворилось і дворянство, проводяться дворянські бали. А самі палаци часто були витворами будівельного мистецтва і Шевченко часто відвідував їх отримуючи запрошення від шляхетних людей. Та він так і не адаптувався до дворянської культури. Погляд поета на палаци, як на уособлення зла вилилось у стихійне їх руйнування у періоди бунтів. Згодом, у перевороті 17 року виникло гасло «Мир хижинам, война дворцам».
Слава Богу, що це оскаженіння тепер у минулому. З’явилась чи мала верства населення багатша, ніж колишні пани. Вони будують справжні палаци, закладають справжні парки, штучні ставки і ніхто тепер їхньому життю не заздре. Все повертається навколо свої. Та чи відродяться люди у новоявлених садибах люди високої духовної культури?