«Чи дивлячись смерті в лице,
Чи йду на висоти сну,
Чи забуття знаходжу в вині –
Зустрічаю обличчя твоє…»
(Вільям Батлер Єтс)
Казали: дощ змиє все –
Навіть якщо це душа,
А не чорна бруківка.
Казали: вам не звикати
Таке от – не одну тисячу літ.
Казали: ви самі – ірландці
Як пси на своєму нещасному острові
Ви зроду не знали,
Що таке лад і король,
Що таке влада і власність
Що таке бути підданим,
Що таке добре говорити англійською.
А я просто стискав
Холодне залізо
І думав:
«Ірландію…
Мою чарівну Ірландію…
Розстріляно
Цієї зими
Цього січня
1972 страшного року…»