— Ось і закінчилися наші пригоди, — з жалем зітхнув старший гном, — прийшов час розставання.
Він підійшов до Марійки й урочисто вручив їй чарівну паличку.
— Ти хотіла бачити, як сходить сонце і прокидається ліс, почути, як дзеленчить дзвіночок,струшуючи з себе крапельки роси? Ти хотіла бачити усмішку квітів, що розпускаються? — запитав він.
— Так, — відповіла дівчинка, — дуже хотіла.
— І ти все це побачила. Більше того, ти всім допомогла. За це тобі дякую. У тебе добре серце. У нашому лісі в тебе багато друзів. Не забувай нас. Якщо буде необхідно, ти махни цією паличкою, і ми прийдемо до тебе на поміч! А тепер, аби краще запам’яталася наша зустріч, на хвилинку примруж очі.
Коли дівчинка розплющила очі, то опинилась у своїй кімнаті з муркітливим Васьком на руках. На столі стояв букет лісових квітів.
У відчинене вікно влетіла сорока.
— Доброго ранку, — сказала вона, красуючись білосніжними боками. — Як спалося?
Дівчинка схопила Буквар, швидко його розкрила й заспокоїлася, виявивши літеру «Я». Остання літера стояла на своєму місці.
— Тобі зрозуміло, чому літера «Я» стоїть останньою в алфавіті? — запитала вона в котика.
— Щоб не якала, — відповіла за нього всезнаюча сорока.
Васько солодко позіхнув.