Залишилося тільки з лиходійками розібратися. Вони сиділи на пеньку, очікуючи своєї долі. Якалка хотіла втекти, але Зіка її вартувала краще за будь-якого сторожа.
Тепер, коли чари розсіялися, чаклунка жахнулася, побачивши вчинене. І, звичайно ж, у всьому звинуватила Якалку.
— Ти — лиходійка, — кричала Зіка, — лиходійка, яка втекла із друкарні! Тобі що, поцарювати схотілося? Поякати? От і доякалась. Увесь ліс загубила. Ти ба, цариця-самозванка знайшлася. Корону мою начепила. Віддай!
Побачивши, що замість корони тримає в руці іржавий обруч, закинула його далеко в болото.
— Тьху ти, і тут нашкодила, — закричала вона обурено. — А яка корона була: із золота й алмазів. Ціни їй не було.
— Та що Я, — виправдовувалася колишня цариця. — У мене немає свого імені, і якаю Я, лише коли мені звелять.
— От я й звелю, — продовжувала Зіка, — щоб діти не знали «безглуздих» слів, щоб ліс залишався зеленим. Досить! «Безглузде» царство я скасовую.
Потім, побачивши казкаря, Марійку та гномиків, що підходили, додала:
— Забирайте цю лиходійку, щоб її духу тут не було. Це ж треба, таке з лісом учинити. У Буквар її треба, у Буквар! Нехай там спробує поякати. Діти її хутко поставлять на своє місце.
Зіка розмахувала руками, тремтячи від обурення.
Марійка вперше бачила чаклунку і, помітивши, що Зіка тремтить, співчутливо запитала:
— Бабусю, вам не холодно?
Усередині в Зіки немов щось обірвалося. За своє шкідливе життя вона ще ні в кого не викликала співчуття. Зараз їй стало шкода самої себе. Навіть плакати схотілося.
Казкар, що підійшов, був розчарований. Він очікував побачити могутню чаклунку, яку боялися лісові мешканці. Перед ним же сиділа жалюгідна беззуба баба з довгим гострим носом і розпатланим сивим волоссям, яка забула своє чаклунство.
— Не кидайте бабусю... — прошамкотіла вона жалібно дивлячись на Марійку. — Стареньку... Заберіть із собою... Я більше не буду...
Задоволені гноми перезирнулися між собою. Тепер їм боятися було нікого.
— Гаразд, — відповів казкар, — Якалку я поверну до друкарні, а тебе заберу із собою та поміщу в дитячу казку. А якщо повернеться пам’ять, будеш доброю чаклункою. Згодна?
— Згодна, — відповіла Зіка, і лісова луна повторила відповідь: «З-год-на-а-а».
Далі буде:http://www.proza.ru/2014/01/26/565