Тут була та ж лілова трава, ліловий чагарник та алейка, обсаджена обабіч чорними пониклими дзвіночками.
Раніше ця широка алейка вела до розлогого дуба, у дуплі якого розташовувався затишний теплий будиночок лісових гномів. Маленькі, у червоних курточках і зелених штанцях, вони цілий день трудилися в лісі, весело співаючи пісень.
Тепер із землі визирала тільки половина цього дуба з химерно переплетеним корінням. Це чаклунка Зіка, заради сміху, пересадила дуб верхівкою вниз, а в дупло поселила злих ос.
Для гномиків же вона звеліла поставити інший, «безглуздий» будинок, у якому дах із димарем заходив глибоко в землю. До вхідних дверей, що були високо-високо, вела драбинка, а вікна ледь визирали із землі.
Вражений казкар зупинився. Такого він не читав у жодній казці. Ніхто не міг і припустити, що можна створити таке безглуздя.
Помітивши рух між кущами, він придивився уважніше. Промайнула шпичаста шапочка, за нею інша, визирнули стурбовані обличчя. І, врешті, з’явилися всі шість гномиків. Попереду йшов найстарший гном із сивою густою бородою. Він ніс у руці чарівне дзеркальце.
Як маленькі чарівники, гноми знали, хто перед ними й навіщо прийшов. Тому, не гаючи часу, маленькі чоловічки розповіли казкареві про все, що накоїла Якалка
— А чому Якалка? — здивувався казкар. — Адже чаклує Зіка.
— В тім-то й справа, що все вирішує Якалка, — відповіли гноми. — Зіка постаріла. Вона ще сяк-так підписує безглузді укази, але вже багато чого забула зі свого чаклунства. І, якщо вона втратить пам’ять остаточно, то Безглузде царство залишиться назавжди.
— От так штука! – вигукнув казкар. — Як же тепер бути?
Запитав і сам засоромився своїх слів. А для чого ж він, казкар, тут перебуває? Та йому самому потрібно підказувати, як діяти, а не поради запитувати.
«Ох, були б тут мої казкові речі», — мимоволі подумав він уголос.
Гномики хитро перезирнулися.
— А для чого ж у нас це дзеркальце? — запитали вони, всміхаючись. — У нього ми підгледіли, що палітру із фарбами, чарівну флейту і флакончик із пахощами Якалка ховає під своїм троном.
— От молодці, — зрадів казкар. – Мої чарівні речі ми заберемо й наведемо лад у лісі. А як розчаклувати «безглуздих» звірів, виручити Ябура і Язора?
— Це зможе лише маленька Марійка, — відповіли гноми, — тільки їй під силу боротися з чаклунством Зіки.
— Яка така Марійка? — здивувався казкар. — Та ще й маленька? І вона не побоїться?
— Марійці вже виповнилося шість років, і ми її добре знаємо, — пояснили гноми. — Це та дівчинка, з Букваря якої втекла Якалка.
День добігав кінця. Тому звільнення лісу від лиходійок відклали на ранок. До цього часу треба було постаратися доставити дівчинку на галявину. Але як це зробити? Хто встигне привести її?
Казкар хотів звернутися по допомогу до Ябура, але раптом пролунав чарівний голос Феї, що пролітала мимо.
— Може, я спробую вам допомогти? — запитала вона, відтираючи плаття, забруднене ліловою фарбою. Потім додала: — Неподобство, що з лісом скоїли!
Далі буде:http://www.proza.ru/2014/01/26/532