Викрадення чарівного Букваря
Звичайного літнього дня Марійка сиділа біля відчиненого вікна й перебирала букет лісових квітів, принесених її дідусем Єгором. На колінах у дівчинки затишно згорнувся сіреньким клубочком котик Васько, а у дворі, поклавши голову на лапи, грівся на сонечку вірний пес Трезор. Ніщо не передвіщало якихось несподіванок. Поруч лежав відкритий Буквар.
Зазирнувши в нього, дівчинка чомусь згадала про гномиків, із якими нещодавно подружилася в лісі.
Уявивши зустріч із маленькими чоловічками, Марійка навіть заплющила очі від задоволення. «От би в них погостювати», — подумала дівчинка.
У цей час на підвіконня сіла синичка.
— Чу-ви... чу-ви-ик, — мовила вона серйозно й обтріпнула пір’ячко.
Марійка всміхнулася. Пташка її не боялась, і дівчинці це подобалося.
—Чу-ви... чу-ви-икс, — продовжувала синичка.
Марійка прислухалася й... раптом із подивом виявила, що розуміє пташину мову. Це було так несподівано, що дівчинка мимоволі поглянула в Буквар. Невже починаються чудеса?
— А я до тебе, — сказала синичка. – Ти збираєшся в гості до друзів?
— Не знаю, — відповіла Марійка. — Я ж іще маленька. Як я до них потраплю і що скажу мамі?
— А ми зробимо так, — вирішила пташка, — ми...
Закінчити їй не вдалося.
Трезор зчинив оглушливий гавкіт, а Васько з шипінням вигнув спину так, що його шерстка наїжачилась.
— Рятуй Буквар, — устигла крикнути синичка, і у вікно із дзижчанням улетіла хмара ос.
Потім усе зникло в жовто-смугастій хмарі, в якій не було видно ані Марійки, ані Васька, ані Трезора. Самі лише оси.
Чарівний Буквар зник.
Далі буде:http://www.proza.ru/2014/01/26/484