Ти у свiтi думок,
Ну а сльози не всохнуть.
Чи твоїх свiт казок,
Так безвтiшно замовкнув.
Як зеленi лани
Твоїх мрiй нездоланних,
Встелят сльози, спини
Цих думок…Цих поганих
Твої очi яснi,
Не пускай їх до долу.
Нехай сяють вони,
Як зiрки в нiчну пору.
Нехай лихо в вiк зникне!
Не побач тих обiймiв!
Ти не думати звикни,
Хто був прав, а хто винен.
Чи то серце замовкло,
Чи то воля втiка,
Свiт горить як то пекло,
Й рятуватись дарма?
Я не можу, як далi,
Коли сил бiльш нема
Тi маленьки деталi
Просто тягнуть до дна…
Залишити, забути…
Як людей пробачай,
Коли кожен у скрутi
Пiде в геть iнший край…
Та чи є хто врятує?
Хто тобi руку дасть?
Коли буря вирує,
А в душi ураган.
Пiдведись, озернись,
СвIт впаде на колiна,
Перед тим хто зумiв
Перед тим хто не згинув.
Ти пробач, ти забудь,
Тих людей, тих поганих,
Що як засуха пьють,
Душу що їм вiддана
Не барись, хай живуть,
Все у свiтi вертає.
Їх грiхи геть забудь,
Ти живи не зважая.
Скiльки ще буде зрад?
Кожна з них як в останнє,
Звов вбиває, як град,
З неба сипле камнями.
Кожна з них, це урок,
А в життi їх багато.
Лиш тодi буде толк,
Як зумiєм здолати.
Пам’ятай одну рiч,
Не вертай те що було,
Воно згине як нiч,
Що з свiтанком минула.
Мiсце є тiльки тим,
Хто пройшов iз тобою,
Тi важкi в край часи,
А не втiк з поля бою...