Я мрiю про..

Я мрію про те, щоб якусь із теплих літніх ночей ми провели гуляючи нічним містом. Я мрію про те, щоб я захоплено дивилась на всі ці вогні, викрикувала, наче дитина: "Подивись лише, як гарно!", а ти сміявся з мене, обіймав мене міцніше, цілував у плече і шепотів так, щоб ніхто не чув: "Не гарніше, ніж ти". Я мрію, щоб ми стоптали усе взуття і ноги, гуляючи нічним містом, щоб ти закидував мене на плече і казав: "Я віднесу тебе хоч на край світу" на моє: "Пробач, я не можу далі йти". Я мрію про те, щоб ти поцілував мене в усіх наших перших місцях, в усіх наших романтичних місцях, в усіх наших і не наших місцях. Я мрію про те, щоб усе це запам’яталось мені на все життя. Я мрію про те, щоб ти змусив мене лягти на асфальт і дивитися на небо. Чи на тебе. Чи на обох. У моїх мріях ти кажеш щось безглузде накштал: "Бачиш, зірок зовсім не видно. Але ж ми обоє знаємо, що вони там є. Можливо, іноді й моєї любові не видно як і цих зірок, але ж ми обоє знаємо, що вона є і завжди буде", але я все одно посміхаюсь і цілую тебе, бо я люблю, коли ти кажеш щось миле. У моїх мріях ми посеред ночі сидино на бордюрі безлюдної вулички, їмось шкідливе типу гамбургера і сперечаємось щодо архітектури бароко, в якій обоє мало що тямимо. А ще я мрію про те, щоб десь під ліхтарем ти читав мені пасажи з Ремарка. Я мрію про те, як фотографуватиму тебе на плівку подарованого тобою фотоапарату, а виходитимеш настільки милим, що мені хотітиметься затиснути тебе в обіймах і ніколи не відпускати. Я мрію про те, щоб серце вистрибувало з грудей від кожного твого "люблю". Господи, я мрію про те, щоб ти читав мені вірші! Деякі - дивлячись прямо в очі, а деякі перемежовуючи з полум’яними поцілунками у шию. Як і ночі, моїм мріям приходить кінець. І закінчуються вони світанком, новим початком: новим початком дня і новим початком для нас: твоїм освідченням.