Про фізичну культуру та медичну термінологію
(доповнено)
В опублікованому в Інтернет - газеті «Українська правда» матеріалі з брифінгу міністра спорту України пана Сафіулліна йшла розповідь про те, що стан здоров`я населення нашої держави є катастрофічним, що 94 відсотка випускників школи вже мають проблеми зі своїм здоров’ям. Міністр констатував також той факт, що в нашій країні відсутня фізична культура. З цими фактами неможливо не погодитися, міністр дуже стисло, але надзвичайно ємко дав характеристику нашому вимираючому суспільству. Він надзвичайно чітко в декількох рядках зумів показати, а також взаємопов`язати незадовільний стан здоров`я населення з відсутністю в його середовищі фізичної культури.
Виникає закономірне питання, а чому в нашій державі відсутня фізична культура і чому це призвело до такого катастрофічного стану здоров`я населення? Давайте спробуємо разом відшукати відповідь на ці запитання та знайти відповідь також на найболючище – а як же поправити це невтішне становище.
Почну з того, чому в державі відсутня фізична культура в самому простому значенні цього слова. Якщо у когось виникне бажання заглянути в енциклопедію, то він з’ясує для себе, що термін «культура» означає виховання. Саме - ВИХОВАННЯ - в широкому розумінні цього слова. І тому, коли мова заходить про виховання елементарної фізичної культури у населення, потрібно звернути увагу на ту обставину, а де ж саме та чому припиняється цей процес.А зупиняється цей процес, як це не дивно, в нашій школі. Саме в школі у школярів з’являються різноманітні захворювання, в тому числі деформації хребта, причиною яких є такі фактори, як земне тяжіння, потреба у школярів приймати вимушені пози для протидії гравітації, та відсутність заходів для боротьби з цим явищем. Так звані уроки фізкультури не виконують покладеної на них функції збереження здоров`я школярів.
На цих уроках все відбувається точнісінько так, як це відбувалося задовго до війни. Ті ж самі фізкультурні нормативи (а значки ГТО, що означало готовий до труда та оборони, з’явилися в 1931 році), ті ж самі оцінки на цих уроках, ті ж самі заняття спортом на уроках. Але в ті далекі часи країна готувалася до війни і була потреба із школяра виховувати майбутнього воїна. Звідси і нормативи: підтягнутися на турніку певну кількість разів, пробігти стометрівку за певний час, далеко та влучно кинути гранату. Тобто, вся фізична підготовка в школі зводилася до того, щоб майбутній боєць мав міцні руки та умів швидко бігати. Як не прикро, але формально система цих нормативів на законодавчому рівні діє і по цей час, хоча саме життя вимагає їх негайно скасувати.
Тому я і вважаю, що такі уроки фізкультури в сучасній школі потрібно відмінити, а замість них створити єдину уніфіковану програму фізичного виховання школярів, метою якої буде створити їм умови для збереження довготривалого та міцного здоров`я. Занадто часто наші діти гинуть на уроках так званої фізкультури (яка, повторююсь, до останньої не має жодного відношення) саме через їх намагання отримати позитивну оцінку (а відтепер - залік), намагаючись виконати нерідко непідсильний норматив. До речі, існуючі шкільні нормативи в змозі виконати не більше 30 відсотків школярів. Незважаючи на те, що проблема втрати здоров`я школярів існує вже не одне десятиріччя, міністерство освіти вперто не бажає переглянути своє відношення до неї, та не пропонує жодних принципово нових підходів для знешкодження цієї кричущої біди.
Але неможна роль фізичної культури зводити тільки до виконання фізичних вправ. Фізична культура (як, до речі, і духовна) являє собою дуже багатокомпонентний процес. Саме – процес, бо виховання людини ніколи, до самої її смерті, не повинно зупинятися ані на хвилину. Давайте розглянемо такий елемент фізичної культури як культура харчування. Я маю на увазі не етикет поводження за столом, а саме процес вживання їжі. Колись дуже популярними були книжки Поля Брегга про «мистецтво голодування», та розповіді професора Шелдона про роздільне харчування. Коли я уважно ознайомився з цими «творами», до дійшов до висновку, що про авторів можливо вжити термін –шарлатани, або, в кращому випадку, сказати, що вони, як кажуть в народі, чули дзвін, та не зрозуміли, звідки він. Поясню свою думку. Брегг, експлуатуючи вірну думку про необхідність помірного вживання їжі, довів цю ідею до абсурду та перетворив її в свою протилежність. Відчуваючи слабкість своєї аргументації про необхідність голодування аж до сорока діб, він брехливо посилається на приклад Ісуса Христа, який, начебто голодував сорок діб в пустелі. Відкрийте Євангеліє, і побачите, що Ісус не голодував, а постився. Мабуть немає потреби говорити про те , що піст і голод - різні речі. А ідея про потребу в обмеженні вживання харчів абсолютно вірна.
Теж саме можна сказати і про «теорію» Шелдона. Роздільне вживання їжі дуже корисне, але воно повинно відбуватися зовсім не так, як пропонував цей пан. Людина є всеїдною твариною і її організм пристосувався до цього. Яку б їжу не вживала людина, реакція її підшлункової залози та печінки буде однаковою. Тобто, ці органи будуть завжди виділяти в дванадцятипалу кишку панкреатичний сік та жовч постійного складу для перетравлювання будь-якої їжі, яка туди потрапила.Тому думка Шелдона про роздільне харчування в його інтерпретації є хибною. Але сама ідея, навпаки, вірна. Якщо поглянути на фізіологічний процес травлення з точки зору західної медицини, то саме в ротовій порожнині цей процес і починається. Там їжа пережовується та змащується слиною, в якій присутній фермент лізоцим, який і починає розщеплення компонентів харчів, та робить їх більш доступними для подальшої обробки. Східна медицина, зі свого боку, вважає, що саме в ротовій порожнині із продуктів харчування «всмоктується» найбільш тонка, а тому і найбільш цінна енергія. Для того, щоб цей процес відбувався максимально повноцінно, потрібно, щоб їжа знаходилася в роті достатньо довго і щоб кожен продукт перебував, так би мовити, в ізольованому стані. На практиці це означає, що їсти необхідно без поспіху, шматочки їжі повинні бути невеликими, бажано без мішанини і пережовувати ці шматочки потрібно достатньо довго. Обід повинен проходити за принципом – на кожний ковток їжі потрібно зробити не менше 32 жувальних рухів. Такий підхід до процесу харчування дозволить людині з ідеальною вагою вживати на 25-30 відсотків їжі менше, значно поліпшуючи при цьому своє здоров`я.
На цьому місці мені хотілося б зупинитися більш детально, хоча це, в певній мірі, і порушить подальший розвиток питання про фізичну культуру.
Наведений вище приклад про культуру споживання їжі досить чітко демонструє очевидну різницю в вивчені медичної науки східною та західною медициною. Якщо західна медицина історично максимально зосередилась на вивчені анатомії людини та функції її окремих органів, то східна медицина на перше місце поставила вивчення функціональної взаємодії всіх органів людини. Я пам’ятаю, як років сорок тому вчені встановили функціональний зв'язок між нирками та легенями, виявивши значну схожість в антигенній структурі цих органів. А в східній медицині цей тісний зв'язок відомий вже не одне тисячоліття. Пам’ятаєте, як в геніальному «Фаусті» Вольфганга Гете діалектик Мефістофель в дискусії зі схоластом Фаустом охарактеризував підхід медицини (західної) до вивчення структури і функції: - російський переклад - «Чтобы живое изучить, его сначала убивают, затем на части расчленяют, хоть связи жизненной, увы, так не найти». Всім відомий вислів про обмін речовин в організмі людини. А в східній медицині мова йде про обмін енергії. Саме тому і вчення про енергетичні чакри і знання про циркуляцію енергетичних потоків в енергетичних меридіанах зводиться саме до поняття «енергія», причому це поняття далеко не завжди відповідає західному значенню цього слова.
- «Запад есть Запад, Восток есть Восток, и вместе им никогда не сойтись» написав колись відомий англійський письменник Джозеф Редьярд Кіплінг. Але глибинний зміст цього твору, якщо його прочитати до кінця, навпаки, на думку цього чудового класика, якраз і полягає в тім, що таке єднання можливе. Саме тому я вважаю, що майбутнє медицини, незважаючи на грандіозні досягнення як західної так і східної її гілок, знаходиться в створенні інтегративної медичної науки, яка б органічно поєднала б у собі обидва вчення. Саме це і надало б величезних подальших можливостей в лікуванні та профілактиці захворювань людства.
Мабуть, мені потрібно вибачитись перед читачем за таке довге відсторонення від основної теми. А тому продовжимо бесіду про фізичну культуру в широкому розумінні цього слова. Я зупинився на культурі споживання їжі. А тепер давайте поговоримо про культуру нашого житла. Ця тема теж достатньо широка, але мені хотілося б торкнутися тільки одного важливого аспекту. Мається на увазі культура озеленення прибудинкових територій. В одному дослідженні, про яке я прочитав в розділі «Здоров’я» UKR.NET йшлося про те, що мешканці високих етажів багатоповерхівок хворіють менше, аніж їх сусіди з перших поверхів. Пояснення цьому факту викликало у мене здивування. Автори вважають, що все зводиться до того, що на високих поверхах більш чисте повітря (а смог мегаполісів?) та що мешканці цих поверхів часто ходять до себе в квартири пішки. Обидва пояснення не витримують жодної критики та визивають хіба що посмішку. Але сам факт потребує до себе уважного відношення, тільки причину такої різниці в частоті захворювань, як на мою думку, потрібно шукати в іншому. Мова піде про те, що жителі перших поверхів, як правило, потерпають від неправильного озеленення подвір’я. Давайте згадаємо, з чого починають новосели у своєму бажанні зробити своє життя в новій оселі більш приємним та комфортнішим. Звісно, обов’язково будуть висаджувати біля будинку дерева та чагарники в надії, що вони стануть хорошими друзями. При цьому ці люди рідко коли задумуються над тим, що з часом неправильно висаджені дерева стануть закривати вікна і в кімнатах внаслідок цього навіть в середині літнього дня доведеться включати електричне світло. Тобто, неправильно висаджені дерева та чагарники перетворяться з друзів на запеклих ворогів. Бо ще Гіппократ казав, якщо в оселю рідко заглядає сонце, туди буде часто заходити лікар. Мабуть, немає потреби пояснювати, що виявлена дослідниками різниця в частоті захворювань мешканців різних поверхів швидше за все пояснюється саме фактором недостатньої інсоляції квартир перших поверхів. Тобто, відсутність елементарної культури озеленення прибудинкових територій вкрай негативно впливає на здоров`я мешканців цих будівель. І таких жителів в Україні налічуються мільйони. Тепер давайте розглянемо питання культури використання взуття населенням нашої країни. Колись я заперечував користь від бігу як засобу зміцнення здоров`я. Мотивація моя зводилась до того, що людина генетично пристосована до ходьби, а не до бігу. Третій закон Ньютона стверджує: дія дорівнює протидії. А тому, з якою силою людина опирається на землю, з такою ж силою земля повертає силовий імпульс людині. Саме для того, щоб нейтралізувати цей негативний вплив віддачі, природа створила надійний механізм захисту. Анатомія стопи людини якраз і послуговує для надійного знешкодження руйнівного впливу доволі великого поштовху (віддачі) землі. Під час ходьби силовий імпульс розсіюється великою кількістю амортизаторів: це і жирова прокладка на п’ятах, арко подібний вигин стопи, велика кількість в ній (18!) суглобів та інше. В результаті силовий удар віддачі практично повністю знешкоджується і до голіностопного суглоба, а тим більш, до вище розташованих суглобів, не доходить. Цю мою негативну точку зору на біг, як на засіб покращення здоров`я, підтвердив в одному із останніх в своєму житті телевізійному інтерв’ю видатний хірург сучасності академік Амосов. Микола Михайлович сказав, що все своє життя був пропагандистом бігу, але це була його помилкова думка. Здоров’я поліпшує не біг, а дозована ходьба – сказав він. Я на цьому моменті зупинився так детально тому, що біомеханіка бігу дуже нагадує таку при ходьбі у взутті на високому каблуці. Якщо подивитися на ходу дівчини чи молодої жінки, яка носить взуття на високому та дуже високому каблуці, неважко помітити, що нога їх при цьому спирається на землю, в кращому разі, всією підошвою, а то і тільки на пальці ніг, така особа ходить наче навшпиньки. Механізм амортизації при такому способу ходьби практично повністю виключається, а тому травматизуючий імпульс віддачі самим руйнівним шляхом діє на всі суглоби нижніх кінцівок і хребет. Очевидно, це і є головною причиною того, що деформуючий артроз колінних суглобів у жінок віком 45-50 років зустрічається в два рази частіше, аніж у чоловіків такого ж віку. Мабуть варто було б міністерству охорони здоров`я рекомендувати на такому взутті, а саме на каблуці, робити надпис: НЕ ЗАЛАЗЬ, БО ВБ`Є. І дійсно, таке взуття вбиває жінок, тільки робить це повільно і непомітно.Тепер було б логічно подивитися на проблему користування одягом. Останнім часом серед населення надзвичайно популярним стало носити джинси. Їх носять дорослі і малеча, а у молоді вони є обов’язковим предметом туалету. Це обумовлено як їх практичністю та зручністю, так і довготривалою модою. Але це гарне вбрання дуже часто вкрай негативно впливає на стан здоров`я молодих людей. Мова піде про джинси з заниженою талією та про намагання носити джинси меншого розміру. І те і друге однаково дуже шкодить здоров’ю молоді. Тісні джинси значно погіршують кровопостачання органів малого тазу та черевної порожнини, в наслідок чого у молодих людей з’являються численні проблеми зі здоров’ям. Ці проблеми стосуються не тільки в появі різноманітних захворювань внутрішніх органів, але, можливо, ще в більшій ступені, відносяться до значного зниження репродуктивної функції представників обох статей. Цьому в значній мірі сприяє також бажання молодих жінок носити джинси та спіднички зі зниженою талією, що робить зону попереку практично незахищеною від впливу ушкоджуючих факторів зовнішнього середовища, в першу чергу, від охолодження. Мабуть, недарма акушери-гінекологи дуже занепокоєні численними ускладнення в перебігу вагітності та пологів у жінок нашої країни. Носіння тісних джинсів також значно погіршує кровообіг в шкіряних покровах нижніх кінцівок, провокуючи тим самим розвиток целлюліту та сенсорної невропатії, яка, в свою чергу з часом призведе до появи дуже неприємного синдрому «неспокійних ніг».
Сьогодні весь світ б’є на сполох в зв’язку з такою проблемою, як повальне захоплення молоддю прослуховувати музику за допомогою аудіоплеєрів. Куди б ви не спрямували свій погляд, обов’язково побачите молоду людину з навушниками. Вчені стверджують, що шум, який продукують ці пристрої, майже постійно перевищує 100 децибелів, а нерідко інтенсивність цього шуму перевищує шум злітаючого реактивного літака. Вже сьогодні у кожної десятої молодої людини виявляється значне погіршення слуху. Якщо на це не звертати уваги, цей процес дуже швидко може закінчитиcь незворотною глухотою. Але я хотів би звернути увагу читача на ще одну небезпечну обставину прослуховування музики за допомогою аудіоплеєрів. Майже завжди в транспорті мені доводиться чути те, що слухають користувачі цих пристроїв. Мимоволі я звернув увагу на те, що із навушників практично завжди чути, власне, не музику, а якісь барабанні ритми. Відомо, що такі низькочастотні ритми можуть бути дуже небезпечними, тому що вони впливають на електричну активність кори головного мозку, на його власні ритми, особливо тоді, коли низькочастотна характеристика цих ритмів співпадає. А це може призвести до суттєвих психічних розладів у слухачів такої музики.Оскільки була порушена проблема, пов’язана з ризиками для нормального функціонування органу слуху, логічно було б торкнутися і ризиків для органу зору. Я хочу зупинитися тільки на одному моменті, а саме - культури вживання сонцезахисних окулярів. Можливо, не всі користувачі таких окулярів добре освідомленні про загрозу від їх використання. Справа в тім, що скельця у багатьох сонцезахисних окулярів вільно пропускають ультрафіолетове випромінювання. А коли користувач одягає такі окуляри, то зіниці очей розширюються і це може призвести до опіку сітчатки ока світловим потоком та спровокувати розвиток катаракти. На цьому місці я знову вимушений торкнутися проблеми харчування наших громадян, але вже під кутом зору на такі фактори як вживання мінералів та вітамінів. Наведу всього декілька прикладів. В деяких місцях нашої країни в продуктах харчування та воді помітний дефіцит йоду. Наприклад, в моїй Харківській області, за відомостями санепідстанції, цей дефіцит становить майже 30 відсотків. А дефіцит йоду в організмі дітей може негативно впливати на рівень їх інтелектуального розвитку. І ось я чую по радіо рекламу пігулок, які містять 250 мікрограмів йоду, тобто його добову дозу. Реклама кричить, якщо ви хочете, щоб ваша дитина виросла генієм, потрібно вживати ці пігулки. Давайте поміркуємо разом, до чого це призведе в житті. А це обов’язково закінчиться накопиченням надлишку йоду в організмі як дітей так і дорослих, що може стати причиною розвитку такого тяжкого захворювання щитовидної залози як гіпертиреоз.
Одна популярна співачка доволі довгий час рекламувала для профілактики остеопорозу препарат, який містив в собі кальцій в комбінації з вітаміном Д-3. Знову ж таки, якщо дослухатись її рекомендацій, це легко може призвести до гіперкальцинозу, тобто до накопичення надлишку кальцію, наслідки якого вкрай небезпечні для організму людини. Як це не дивно, але надлишок кальцію в організмі призводить до розвитку остеомаляції (тобто, до розм’якшення кісткової тканини), що провокує появу переломів кісток. Іншим наслідком гіперкальцинозу може бути виникнення такого грізного захворювання нирок як кальціонефроз та сечокам’яна хвороба..
Мабуть, потрібно торкнутися і такої делікатної теми, як вживання алкоголю. Нерідко можна почути, що алкоголь є смертельно небезпечним продуктом і вживати його не слід за будь яких обставин. Дійсно, алкоголь нерідко призводить до дуже негативних наслідків. Але, як же бути з тим незаперечним давно відомим фактом, що люди, які вживають алкоголь помірно, живуть довше, аніж ті, які не вживають його зовсім, або вживають надмірно. Невже випадково в Біблії слово «вино» зустрічається майже 600 разів? І давайте згадаємо, що Ісус на весіллі перетворив воду саме на вино, а не на якийсь прохолоджуючий напій. Я вже не кажу про те, що алкоголь за певних обставин може врятувати життя людини, так як є єдиним антидотом при отруєнні, наприклад, метиловим спиртом. Не можна відкидати і той факт, що алкоголь значно підвищує комунікабельність людини та знімає надлишковий потенціал з підкорки, що, в певній мірі, захищає психіку від негативних психоемоціональних впливів оточуючого середовища.Тепер декілька слів про вживання вітамінів. Мабуть кожному із нас доводилося чути про проблему гіповітамінозу в організмі. Для усунення цієї проблеми пропонуються різноманітні комбінації препаратів, які містять в собі досить великий набір вітамінів в дозах, що забезпечують добову потребу організму людини в них. Звичайно, проблема гіповітамінозу існує і відмахуватися від неї неможливо. Але мені хочеться задати запитання: - чи добре населення ознайомлене з таким явищем як гіпервітаміноз. Давайте для прикладу розглянемо такий широковідомий всім вітамін як аскорбінова кислота – вітамін С. Цей надзвичайно необхідний для нормального функціонування організму вітамін в організмі людини, як відомо, не синтезується, а тому створюється його запас. При добовій потребі приблизно в 100 мг запас вітаміну С в організмі дорослої людини сягає до 3,5 грамів. А це в повній мірі забезпечує організм цим продуктом для виконання ним численних дуже важливих функцій. Аскорбінова кислота є найпотужнішим антиоксидантом, вона забезпечує нормальний метаболізм адреналіну та багато іншого. Нерідко можна чути (з подачі шановного нобелівського лауреата) про те, що великі дози вітаміну С здатні захистити людину від грипу, що надлишок його в організмі не шкодить. Але, насправді, це не так. Чи добре ознайомлені ці «пропагандисти» великих доз вітаміна С про небезпеку його надлишку? Приведу тільки один, але суттєвий, приклад ускладнення від гіпервітамінозу С. Мова йде про те, що підвищений рівень цього вітаміну в організмі людини провокує розвиток сечокам’яної хвороби з утворенням в нирках оксалатних каменів.
Якщо читач уважно слідкує за ходом моєї думки, то він вже напевне зрозумів про що йде мова. А йдеться про необхідність дотримуватись при харчуванні (та й не тільки!) так званої «золотої» середини. В чудовому романі Е.-М. Ремарка «Три товариші» хазяйка пансіонату, в якому мешкав головний герой твору, полюбляла цитувати свого покійного чоловіка. «Поміркованість у всьому» - повторювала вона слова свого небіжчика, який, незважаючи на свій девіз, одного разу так добряче напився горілки, що й помер.
Вам не здається, що всі ми поводимо себе так само, як і цей чолов’яга? Тобто, відсутність культури в харчуванні призводить до появи численних проблем в здоров’ї людей. Наведу тільки два приклада. В нашому раціоні практично завжди присутній значно підвищений вміст кухонної солі (тобто, хлориду натрію), що суттєво сприяє виникненню такої розповсюдженої хвороби як гіпертонія. А для її лікування лікарі призначають так звані салуретики - сечогінні препарати, які виводять надлишок натрію із організму. Мені постійно приходиться в рекламних передачах (дуже часто відверто неграмотних та небезпечних для здоров`я людини) чути про препарати, які начебто виводять із організму так званий «поганий» холестерин. Тут виникає відразу декілька запитань. По-перше, як може бути поганим та шкідливим речовина, без якої життєдіяльність людини неможлива? Адже саме холестерин (або, правильніше, холестерол, бо він відноситься до класу спиртів) приймає безпосередню участь в синтезі клітинних мембран, жовчних кислот, статевих гормонів та багато іншого. По-друге, шкідливим є не холестерин, а його комплекс з деякими білками – так звані ліпопротеїди низької та дуже низької щільності, особливо в їх модифікованому (тобто, окисленому) вигляді. Останні з’являються тільки тоді, коли в крові людини порушується нормальне фізіологічне співвідношення жирів і білків.
А це вже знову культура харчування, тому що значно легше і простіше не вживати надлишків цих та інших продуктів, аніж потім докладати титанічні зусилля для виведення із організму їхні надлишки.
Підсумовуючи всі вищенаведені приклади, можна зробити тільки один, але надзвичайно важливий висновок. Пам’ятаєте слова персонажа Ремарка: «поміркованість у всьому»? Дійсно, якщо б раціон харчування був би завжди збалансованим та поміркованим, не виникала б потреба вдаватися до дуже тяжких, дуже вартісних, інколи небезпечних заходів для усунення численних ускладнень, виникаючих внаслідок неправильного харчування. Так чому ж ми ведемо себе як цей «герой» твору? Чому ми постійно порушуємо елементарні, як правило, всім відомі, норми харчування? Відповідь, як кажуть, лежить на поверхні – в відсутності культури ( в даному випадку культури харчування).
А тепер підійшов час поговорити про медичну термінологію та її роль в фізичній культурі населення. Почну з загально відомого вислову « в здоровому тілі – здоровий дух». Цей вислів з’явився доволі давно, я пам’ятаю про паради фізкультурників, коли радіо - та телекоментатори, спостерігаючи за стрункими колонами, обов’язково вживали цей вислів. Насправді ж, вислів « в здоровому тілі – здоровий дух» не відповідає дійсності. Колись в древнім Римі у шановного патриція був син, який славився могутньою та красивою статурою. Але під час війни цей юнак показав себе боягузом і на цю тему з’явився памфлет, автор якого в кінці свого твору написав: - якби у цієї гори м’язів, у цьому здорову тілі був би ще й здоровий дух! А це вже ставить так часто цитований вислів під сумнів, бо в житті дуже часто трапляються люди з чудовими фізичними кондиціями, але з дуже слабким духом, і, навпаки, нерідко скалічені фізично є носіями могутнього духа. Прикладів приводити не буду, вони загально відомі. Тож для того, щоб цей вислів став відповідати дійсності, потрібно дуже дбайливо ставитись не тільки до виховання людини в правильному сприйнятті нею фізичної культури, але й розвивати постійно її духовну культуру.
Другий, не менш кричущий приклад неправильного, неграмотного, можна сказати – перекручуючого саме поняття та зміст терміну являється повсякденно вживаний термін «СТРЕС». Невідомо, коли і за яких обставин цей термін набув негативного змісту. Але ті, хто «запустив» його в життя, мабуть навіть і не чули про видатного канадського вченого Ганса Сельє, який розробив концепцію загального адаптаційного синдрому, який дещо пізніше назвав стресом. В Радянському Союзі свого часу була надрукована його книжка (в російському перекладі «Стресс без дистресса », М.,1979г). В цій книжці Сельє говорить про те, що стрес не тільки корисний, а й життєво необхідний для нормального функціонування організму людини. Руйнівним для людини є дистрес (тобто, надмірної сили емоція), який може навіть вбити людину. І тут не має принципового значення, якою була емоція – позитивною чи негативною. Згадайте казку Олександра Пушкіна про мертву царівну та сімох богатирів. Чому померла цариця після повернення її любого царя? А тому, що вона «восхищенья не снесла», тобто її вбив дистрес в вигляді надзвичайно сильної позитивної емоції. А про негативні емоціональні потрясіння, які викликають дистрес, годі і говорити. Так чому вживаємо неправильно таке поняття як стрес? Чому йдемо слідом за неуками, які, як і в попередніх прикладах, перекручують первинний зміст фактичного матеріалу?
Майже постійно доводиться чути вислів про ослаблений імунітет. Його постійно використовують як в неякісній (читай – обманливій) рекламі, так і в висловлюваннях доволі поважних дослідників. Слухаючи ці розмови (про знижений або ослаблений імунітет) мимоволі виникає запитання: а чи розуміють вони, про що говорять? Відомо, що система імунітету нараховує близько трьохсот клітинних та гуморальних факторів. Чи проводив хто-небудь відповідні дослідження, на підставі яких можна було б робити висновки про ослаблення чи недостатність імунітету у конкретної особи та де саме відбувається порушення? Ось і виходить, що вживається термін багатозначний, але жодної конкретики він не несе. Зате відразу з’являється безліч рекомендацій (знову ж таки в тій самій рекламі численних препаратів), як легко усунути недоліки в системі імунітету.
Зверніть увагу, що ніхто з цих рекламодавців не розповідає, а чи проводилися і де саме клінічні випробування рекламованих ними створених препаратів. Зате постійно нагадують про необхідність перед їх вживанням уважно прочитати інструкцію та проконсультуватися з лікарем. Вважаєте, вони не розуміють, що ознайомитися з інструкцією хвора людина зможе тільки в тому разі, коли придбає у рекламодавця цей препарат? А якщо виявиться, що є протипоказання для застосування препарату, то нехай пацієнт спробує повернути свої гроші.
В останній час надзвичайно популярними стали згадки в тій же рекламі про антиоксиданти. Причому складається враження, що всі ці «провідні спеціалісти» з самих «передових центрів» самих «передових технологій» мають дуже смутну уяву про те, що собою являють антиоксиданти, та яку насправді роль вони відіграють в нашому житті. Зате, рекламуючи свій товар (не повертається язик казати – ліки) вони залюбки скажуть, що до складу препарату входять потужні антиоксиданти, звісно, не називаючи їх. Хоча добре відомо, що найпотужнішими антиоксидантами в організмі людини є такі вітаміни як С, А, Є.
Мабуть, немає в Україні людини, яка б не чула «медичний» термін дисбактеріоз кишківника. Досить багато людей навіть відчули на собі всі «красоти» обстеження та лікування від цього неіснуючого захворювання. Дійсно, в міжнародній класифікації захворювань термін дисбактеріоз кишківника відсутній. Ніде в світі, окрім країн бувшого СРСР, лікарі не лікують хворих на дисбактеріоз. Причина цього – зрозуміла. Дисбактеріоз, дійсно, має місце, але, він носить завжди конкретний характер. Тобто, якщо причиною дисбактеріозу є, наприклад, холерний вібріон, то таке захворювання має назву холера. Якщо захворювання зумовлене дизентерійною паличкою, то лікарі поставлять діагноз шигельоз або дизентерія. Те ж саме стосується і сальмонельозу, кандидамікозу кишківника та інших захворювань, обумовлених різноманітними інфекційними збудниками. Звичайно, що лікування хворого на такий «дисбактеріоз» буде носити завжди індивідуальний та конкретний характер. Всі існуючі методи обстеження хворих на дисбактеріоз носять, якщо можна так висловитись, миттєвий характер, тому, що в відсотковому співвідношенні зміст різноманітних мікроорганізмів в вільному просвітку кишківника змінюється постійно. Замість цілеспрямованого обстеження хворого з проявами захворювання кишківника з метою виявлення справжньої причини його захворювання йому ставлять діагноз – дисбактеріоз. А тому намагання деяких лікарів лікувати хворого від неіснуючого захворювання є наслідком їх слабкої професійної підготовки, або й відвертою меркантильністю.
Коли я чую в медичній рекламі термін «зашлакованість організму»,
у мене постійно з’являється думка про те, що придумала цей термін, мабуть, людина з незакінченою середньою, зате купленою (маю на увазі диплом) вищою медичною освітою. Воно й не дивно, зважаючи на те, що нашою медициною опікуються люди, які до останньої не мають жодного відношення. Як може курирувати медичну галузь країни людина з інженерною або з дипломатичною освітою? Згадайте байку дідуся Крилова – мовою оригіналу: - «Беда, коль пироги начнет печи сапожник, А сапоги тачать пирожник, И дело не пойдет на лад. Да и примечено стократ, Что кто за ремесло чужое браться любит, Тот завсегда других упрямей и вздорней: Он лучше дело все погубит И рад скорей посмешищем стать света, Чем у честных и знающих людей Спросить иль выслушать разумного совета.» Але ж - «випікають» та «шиють», правда, не на користь людей.
Проте повернемось до цього недолугого терміна – «зашлакованість». Його залюбки вживають дуже часто, знову ж таки, в численних рекламних передачах. Мені, лікарю з великим медичним досвідом, людині, яка ніколи не забувала слідкувати за досягненнями медичної науки, так і не стало зрозумілим, що означає цей термін. Давайте спробуємо бодай хоч трішки розібратися, а що це таке – «зашлакованість» організму. Якщо мова іде про порушення мінерального обміну, то цей стан носить конкретний смисл і має назву – сечокам’яна або жовчнокам’яна хвороба. Сюди відносять і появу камінців в вивідних протоках підшлункової або слинних залоз. Весь час доводиться чути про необхідність «чистити» печінку, бо в ній накопичується багато «шлаку», тобто токсичних речовин. Для цього процесу пропонується вживати досить велику кількість як патентованих препаратів, так і різних лікарських трав. Але ці пропагандисти «чистки» печінки, мабуть забули, що токсичні речовини поступають з шлунково-кишкового тракту в печінку від першого і до останнього дня життя людини, саме там вони знешкоджуються і це є нормою. Ця функція печінки так і називається – детоксикуюча. Якщо в печінку потрапляють отруйні речовини ззовні, наприклад, це може бути дихлоретан, чотирьох хлористий вуглець, токсин блідої поганки і т.п., то цей хворобливий стан в медицині має назву – токсичний гепатит. Якщо ж причиною ураження печінки став вірус – це є вірусний гепатит. Коли мова йде про накопичення в печінці жиру, то це теж відомо в терапії як стеатоз печінки або її жирова інфільтрація. Таку печінку потрібно не чистити, її потрібно лікувати і лікування буде вже специфічним для кожного конкретного випадку. Хотілось би запитати у цих безвідповідальних пропагандистів «чищення» печінки, а чи усвідомлюють вони величезну шкоду від пропонованої ними «терапії»? Чи чули вони про протипоказання для застосування, наприклад, жовчогінних препаратів або гепатопротекторів, чи відомо їм про те, що будь-який лікарський препарат являє собою досить вагоме навантаження на цей орган? Чи відомо цим «провідним спеціалістам» про те, яку шкоду можуть заподіяти, наприклад, жовчогінні препарати при тій же жовчокамяній хворобі?
Тепер дещо про іншу термінологію. Хто не чув про «любов з першого погляду»? Посилаються навіть на класика, пам’ятаєте історію кохання Ромео та Джульєтти? Насправді, таке явище, як миттєва закоханість дійсно існує. Але очі закоханих в цьому випадку не винні. Мова йде про кохання, якщо можна так сказати, з першого понюху. Тобто, винуватцем ситуації є ніс. Поясню цей момент більш детально. Відомо, що метелик – самець знаходить готову до спарювання самицю за сотні метрів (а інколи і кілометрів) не за допомогою очей, а за допомогою сприйняття запаху.
Самиця - метелик виділяє специфічні пахучі речовини – феромони, які і є орієнтиром для самця. Теж саме відбувається і у людей. Кожен із нас виділяє в атмосферу велику кількість різноманітних запахів, які не завжди «озонують» повітря, всі ми живемо в океані різноманітних запахів, абсолютну більшість яких ми сприймаємо на рівні підкорки, тобто не усвідомлено. Але серед цих «ароматів» є дуже специфічні речовини, що мають назву афродізіаки. Саме вони і відповідальні за кохання з першого, так би мовити, понюху. Для абсолютної більшості людей ці запахи є практично нейтральними, вони їх не сприймають. Але, коли резонансна, так би мовити, частотна характеристика у двох осіб протилежної статі на сприйняття цих запахів співпадає, тоді і з’являється оце саме несподіване, як правило, бурхливе кохання. Тобто, знову ми маємо справу зі суттєвим порушенням сприйняття дійсності, винуватцями чого, скоріш за все, є поети – лірики.
Тема про кохання з першого погляду майже завжди супроводжується питанням, а чи існує вічна любов? На цю благословенну для письменників тему написано багато гарних романтичних історій. Але, на превеликий жаль, мушу сказати, що нічого вічного, в тому числі і кохання, не існує. Вже досить давно англійські вчені з’ясували, що в мозку закоханих відбуваються складні біохімічні процеси, які майже повністю співпадають з порушеннями у хворих на гострі психічні розлади. Недарма в останній класифікації хвороб з’явилось навіть нове захворювання, назва якого – ЛЮБОВ. Ці ж вчені показали, що біохімічні порушення в головному мозку у закоханих приходять до норми через три, максимум через п’ять років. З точки зору природи, цього часу повинно вистачити для того, щоб закохані могли б пізнати одне одного та народити одного або двох дітей. Яке це має практичне значення? Дуже велике і я спробую більш-менш детально його розкрити. Давайте згадаємо, яка величезна кількість розлучень серед одружених та давайте спробуємо знайти бодай деякі з причин цього невтішного явища.
Ось молодята взяли шлюб, народили дитину, і вони щасливі. Але через деякий час вони помічають, що їхні романтичні почуття починають стрімко зникати. І у молодят відразу з’являється страшна підозра: якщо це у нас не вічне кохання, то одруження було помилковим і потрібно шукати інше, справжнє, вічне кохання. Так виникає підгрунття для численних сімейних скандалів, зрад та розлучень, мотивація яких зводиться до трафаретного: - не зійшлись характерами. Я пам’ятаю, як колись в одній телевізійній програмі відома кіноакторка, красива жінка пояснювала свої доволі численні зради своєму чоловіку тим, що «ми, артисти, люди емоційні та влюбливі». Їй і в голову не прийшло пояснити свою поведінку не темпераментом, а своїм недостатнім вихованням та відсутністю стримуючих механізмів, що перетворили її на… самі розумієте, на кого. До чого я про все це розповідаю? Коли б молоді люди, які беруть шлюб, були б добре ознайомленні з біохімічними процесами кохання ( лірики – вибачте за таку прозу життя!), то вони були б у змозі дуже добре підготуватися до неминучого. І тоді вони не гаяли б час на сварки, а почали б більш детально та прискіпливо відшукувати один в одного не тільки недоліки, але і позитивні риси характеру. Вони навчились би цінувати все хороше у своєї половини, та прощати недоліки. Вони б навчились поважати одне одного, а почуття поваги, на відміну від швидкоплинної закоханості, з роками може постійно зростати. Ось тоді такий шлюб буде міцним, щасливим, подружжя б відчувало, що їхнє щастя знаходиться в їхній сім`ї. В такій сім`ї будуть зростати щасливі діти, які будуть щиро поважати своїх батьків. Звичайно, що за таких умов і кількість розлучень суттєво зменшилась би.
А тому потрібно створювати в суспільстві нетерпиме відношення до аморальності людини у всіх її проявах. Мабуть, потрібно більш рішуче висміювати та всіляко засуджувати всі прояви аморальності, а не хизуватися нею, як це відбувається повсякденно. Я не закликаю всіх стати пуританами, але закликаю пам’ятати про при сущу з давніх часів моєму українському народу повагу до шлюбу, до всіх сімейних цінностей, закликаю вчитися цінувати нашу культуру з самого початку осмисленого існування людини.
Хотілося б знати, з чиєї недоброї волі в нашій країні трапилася така вкрай страшна та неприсуща нашому народу ситуація, коли героями фільмів стають злочинці, коли навколо брудним потоком ллється розпуста, нецензурщина, культивується неповага не те, що до інших людей, а навіть до своїх батьків, коли найменша спроба зробити щось конкретне для поліпшення здоров`я людей ігнорується, коли врешті-решт руйнується сама основа існування українського народу - його менталітет та його культура і духовність. Але це вже, як кажуть, крик душі немолодої людини та лікаря з майже над піввіковим досвідом служіння людям.
Повертаючись до назви цієї праці, хотілося б наостанок відмітити, що термінологічна плутанина провокує вкрай небезпечні ситуації, точнісінько так, як і відсутність серед людей фізичної культури в самому широкому розумінні цього слова. А медична термінологія, на мою думку, теж є часткою фізичної культури, зважаючи на її роль в житті людини. То ж і користуватися нею потрібно теж обдумано та сугубо в межах наукового простору.