Похмурий сірий день,що давить кілограмами думок на груди,вичавлюючи плач,як пасту з тюбика.Їй боляче.Розідраний сарафан де не де заплямований багрянцем крові,розвивався під колючим післядощовим вітром.Голі ноги в багні,вкриті синяками і саднами.Життя вирішило пожартувати...Її плач це щось неземне - водночас моторошний і гарний.На молоденькому обличчі,заляпаному брудом загальмували неглибокі подряпини.Плачучи дівчина щось стискала у руці...Її спіднє...
*****
Батьки нічого не здогадаються,коли їм не сказати...Та як про це можна мовчати?У вухах досі лунає сміх цих покидьків,коли один кричав :"Спочатку я її, а потім ти!!"Синці на руках нагадують про це...В дівчини боліла голова.Бридотне відчуття когось іншого в собі,гнітило розум і вбивало психіку цнотливого до тепер мозку.Як з цим жити?
Чи не жити?..
Майже помираючи згадала вона про свого хлопця...Сьогодні,вони вже рік зустрічались...Він ніколи не стане її першим хлопцем.Ніколи...Ніколи?..Ніколи!..
;Серце боліло і тупотіло десь під горлом.
В небі буркотів грім(с)
;Вихід в татовому сейфі,код до якого знала з дитинства...Хоча дитиною вона й була...Дорослою дитиною в розпачі,у якої зламалися всі надії,бажання і життя.Тепер вже не встигне вибачитись через сварку з хлопцем...Встигне?
Похмурий сірий день,що викликав нудоту очікуванням чогось кращого ,різко закінчився пострілом.
*****
Ридала мати і батько кричав на міліціонера,а на підлозі лежала прекрасна, навіть зараз, дівчина - янгол,з пістолетом в скам"янілій руці...