В порожній сіруватій кімнаті із білими вікнами і синім ліжком було тихо й накурено.На перший погляд звичайна кімната в комуналці чи гуртожитку...
У дверях зі скляним виглядом виднілась постать з перев"язаною головою і болем в очах.Якась дивна розгубленість закралась в уста силуета.СКЛЯНИЙ ПОГЛЯД...
;
В руці нервово тремтіла цигарка,сиплячи попелом на підлогу без килима;з порепаної стелі падала штукатурка - облазить ,як шкіра з обгорілого тіла...
Приліжковий столик осідлав вазон із жовто-коричневою бігонією,що вмерла у страшних муках від передозування голодом.Вікно,заклеєне газетами страшно завивало,оголюючи рефлекс...
Посеред кімнати стояв табурет,якраз під гачком,на якому завтра висітиме люстра,незалежно від обставин.Цей гак стирчав,як дивакуватий ніж з порепаного від вогню тіла...
Мотузка від білизни,яка зникла вчора у товстої,з масною пикою і гнилими зубами росіянки,була кинута під стіл так гидливо,як кинута була б підстаркувата портова шльондра.
День кричав від страху,верещав тишею,німо завивав,жив помираючи.Годинник,розчленувавши ще 28 хвилин,витирав ножа від крови секундною стрілкою.Не встиг...
Порізані ножем і часом,в закутку порожньої кімнати, складені полотна із невизнаними шедеврами.Спалити.Чи варто?..Розкладена бритва натякає на вихід,але чи варто?Бритвою?;Не встиг...
Він вміє.Готова петля пече пальці,гірше за віск,бентежить розум,вбиває годино-секунди.Не дивлячись на вечір,-життя триває...Лементує сигналізація,що пульсуючим хрускотом давить на череп...
Не встиг...
Сльози падають на обвуглений фільтр,та силует чекає,вагається...
Скляна постать здивовано роздивлялась гак і петлю,неначе щось прораховуючи.Беземоційно крапали сльози, навіть, заважали,але це не хвилювало ту істоту.Витягнув із пачки ще одну цигарку,він жадібно потягнув у себе дим.Він яскраво уявляв,як петля врізалась йому в шию зламала кадик,роздавиля хрящі,передавила вени ,і розірвала артерію... Біль був реальний...Дихати стало важко,і він вдавив сигарету у зрізану банку з - під кави.Чи буде за ним хто сумувати?..
Обмірковував сьогоднішній день...Терапія не допомогла.Голос в голові все кличе вбивати...Треба позбутися цього їдкого хриплого голосу будь - якою ціною...Петля підходить. Ні!..Страшно...Дуже страшно вмирати...Але жити...Жити ще страшніше...Зараз,якщо протягом години задзвонить телефон - живу...
ТРеба зайняти себе чимось...Чим?СКЛО
Чи сильний він чи слабкий коли зважився на таке?СКЛО
З одного боку позбавити себе життя - треба велика сила волі!СКЛО
;;А з іншого - так чинять слабкі,перестають боротись...СКЛО
Лишилось 15 хвилин...Телефон мовчить...У вікно вірвався сонячний промінь,висвітливши доріжку з падаючої пилюки.Скло запотіло і шмат газети відвалився і спікірував на землю...Світло й тихо...Телефон мовчить...
Стати на табурет із сльозами на очах.
Він, в надії на щось,постояв на ньому і знову зліз на підлогу... Страх...
Через 5 хвилин знову стати,взятися за пекучу петлю,надіти її на шию.Зняти...
Чорт!
Чому ж так важко це зробити?Чому хочеться знайти привід не робити цього?..Голоси стають нестерпно в"їдливими.
Звук пінопласта по склу - приємний.Вибір - дуже важливий...
Скло...Дзвін...Запах...Глухота...Тіло...Дим...
Життя досить дивне і історія його залежить від нас.
Ностальгія буде!!!
Годинник так само ріже секунди... Упорожній сіруватій кімнаті із білими вікнами і синім ліжком все так само тихо...