Драстуйте, любі діточки та дорослі. Розвішуйте по обох боках голів свої вушка, та слухайте уважно мою промову. Я прохвесор Омелян Ахрєнєнский, і, як ви вже здогадалися з мого прізвища, рід свій веду від славетного українського козацтва… Яких я наук прохфесор?.. А, яких ще там наук, прохфесор, та й годі. Чи вам цього замало?
Не знаю, чи цікаво вам буде мене слухати, чи ні – то вже ваша справа. Мені сказали – розповіси оцим олухам,.. ой, тю, злетіло з язика,.. розповіси оцьому нашому народові про щось таке новомодне. Так от я думав-гадав, що воно таке може бути?.. Про духовність чи бездуховність розповісти? А хто знає, що то за слова такі непойнятні? Мабуть, неруські якісь. Може, про менталітет розказати? Це вже ближче, бо навіть і слово чисто українське. Та ні, думаю, ще міліція образиться… Довгенько таки мудрував, та врешті-решт допетрав! Погомонів перед цим із знаючими людями, вони й підказали.
Ми ж, виявляється, нову-пренову державу розбудовуємо, он як. Так от про її героїчне минуле й буде розмова. Чому вона нова-пренова, спитаєте ви?.. Ні, не «хренова», то вам почулося. А я ось і відповім. Тому що хоч і будують її старі, але для нових – хохлов, москалів, та інших руських вельмишановних автентичних національностей. А який же ж новий не хоче знати своєї старовини, як говорив класик. Так от,.. що ви мене безперервно дурними запитаннями відволікаєте! Досить, слухайте сюди!.. Ну що з того, що ви не «нові руськи», думаєте, я новий?! Але ж от стою тут і патякаю вам „преданья старини глубокой”, а будуть мені за це платити, чи ні – невідомо. Бо героїчне минуле до нашої з вами зарплатні ніякого відношення не має. Ці речі настількі різні, наскількі однакові. От і все, скінчимо полеміку, та перейдемо до того, для чого ми тут зібралися.
Так от, історія наша з давніх давен починається. До речі, це якість будь-якої історіі будь-якого народу, а нашого – особливо. Значить, давно це було. Не існувало на світі ще ні Древнього Єгіпту, ні Вавілону, навіть ні одного древнього грека ще не народилося. Та й звідкіля б узялися всі народи, якщо б не українці! Так, у той час нікого ще не було, а українці вже існували! Ну звичайно, вони ще не знали, що вони українці. Та це зовсім не заважало їм бути патріотами рідного краю. А їхнім рідним краєм була славнозвісна Атлантида. Так-так, саме вона! І нічому тут дивуватися, бо мої останні наукові дослідження безумовно свідчать про це. А ви не здогадуєтеся, чому Атлантида пішла під воду?.. А-а, отож бо!.. Але насправді все було не так, як ви уявляєте.
Атлантидська цивілізація зробила шалений стрибок на шляху прогресу -– видобула вогонь! Одразу ж усі радіостанції світу розтеревеніли про цю подію, і до Атлантиди почали з’їжджатися люди звідусіль, щоб подивитися на цю чудасію.
Добиралися хто чим. Американці, ті «Боїнгами» поприлітали, китайці – велосипедами поприскакували, чукчі – ті за москальські всюдихіди позачіплялися і теж приїхали.
Зібралися усі, а українці вже Інститут Вогню заснували, а рядом музей відкрили. Трьохметрову хвігуру першовідкривача на прізвище Прометеєнко поставили, та два кремені під скляний ковпак поклали. Хай люди дивуються, мовляв, нам з того відкриття що за користь? Навіщо нам вогонь, коли в нас запальнички є?
Так що ви думаєте!? Ці кляті москалі, ну не наші, автентичні, а ті шо росиянцямі звуться та у Московії живуть, так от, підпоїли вони уночі сторожа якоюсь гидотою, що по їхньому «водкою» зветься, та сперли реліквію! А їхати ж було темно, от вони й вирішили вогня запалити. Зупинили свої погані всюдихіди біля якогось колодязя, почали кременями чвіркати. Чвіркали, чвіркали, запалили-таки! Що саме запалили, я вже й не пам’ятаю, бо дуже давно це було, та й не в тім річ. Головне те, що зраділи вони, багаття розклали, водки своєї випили, смолоскипа запалили і далі у свою Московію поїхали… Ага, а щоб сліди замести, покидали недогарки у той колодязь. Ну, від’їхали вони метри зо два, а воно як рвоне! Колодязь той ракетним виявився. Та запізно вже було. Гахнула ця ракета з ядерною боєголовкою так, що луснула «колиска українців» навпіл і затонула! От до чого прокляті ці прокляті росіянські москалі! Це ж, бачте, через них світ Атлантиди лишився!
Та звичайно ж, ми нарід живучий. От ті, хто після цієї катаклізми в живих зосталися, порозліталися по всьому світові. Семена Рамзесенко з командою ударною хвилею до майбутнього Єгипту відкинуло, Хому Хаммурапєнко – до Вавілону, Шурка Макєдонченка – до Греції, Юрка Цезарюка – до Риму. Та самі невгамовні дісталися до Індії, Китаю, Японії. Деяки, найневгамовніші, впали десь у Індійському океані та допливли до Австралії та Нової Зеландії. Кость Монтесумєнко та Іван Вінітук-Змієвіч до обох Америк дісталися. Ото тільки до Антарктиди не дійшли, бо там першими за нас вже москалі побували, й самі бачите, що вони з цього колись квітучого континенту зробили! Це ж, мабуть, якесь опудало не вимкнуло холодильника, й диви-но, як понамерзало. Ну а холодильника, звісно ж, в Україні робили, бо й досі працює.
Ну от на цьому я свою лекцію завершую, бо часу в мене вже обмаль, а треба ще в одне місце їхати, ще одну лекцію читати, єтім,.. як його, неавтентичним москалям! Про їх походження від «росіянців». Чи навпаки?.. Хоча, це не суттєво.
А що, я такий, куди пошлють – там і буду національну свідомість піднімати. В мене ще багацько теорій є!
Лютий 1997