Моя душа у спогадах жевріє:
сміх, радість, мрії - все було!
Чи не тому ця осінь сумом віє,
що літо у коханні відцвіло?
І де ж мені шукати тепер літо?
Пройшло воно... пройшло без вороття...
Не квітне щастя, радістю зігріте,
крапки над "і" розставило життя.
Ми ніжність випили до дна у літі,
та не наситились коханням , ні !
Серця, шалено пристрастю зігріті,
горять ще палко в ревністнім вогні.
Від згадок щастя ледве рожевіє ;
було воно тоді, було, було !
Чи не тому ця осінь сумом віє,
Що літо у коханні відцвіло?
Перевод с украинского Владимира Михайлова2
Воспоминанье душу слабо греет.
Мечты, смех, радость - было так светло!
Не потому ли осень грустью веет,
Что отлюбило лето, отцвело?
И где ж теперь искать мне это лето?
Как разумом ушедшее постичь?
Как возвратить, что чувствами согрето?..
Расставила над "i" нам точки жизнь.
Мы нежность выпили до дна у лета,
Но не насытились любовью, нет!
Порывами страстей союз воспетый...
Кто даст на все вопросы мне ответ?
Воспоминаньем счастье розовеет.
Нет, не исчезло, было же оно...
Не потому ли осень грустью веет,
Что лето безвозвратно отцвело?!