Роздавивши мою душу
На мільйони жовтих птиць.
Я підняти її мушу
Не зігнувши тих синиць.
Що зів’явші мої вії
Ти безжально не забрав.
І здійснивши мої мрії,
Сонце моє увібрав.
Не кривав ганьбу мою
Я тихенько пригорну
У чарівну срібну ніч.
Пригорну я ту живу
Синю солодко журбу
З потойбіч
Я прошепчу:
«Тобі час,
Я відпущу».
І зірвавши мої вії
Викину я світ в вікно.
І ніхто вже не посміє
Опуститися в багно.