Не відчуваю цього року свято в столиці. Не милує око пустий Хрещатик вранці,не видно того кропітливого приготування традиційно до дня Миколая...
Мою країну поглинула чергова хвиля повстань. Нас повсюдно підтримують або осуджують, одні народ, а інші владу. І всі такі чомусь не байдужі, коли розуміють, що на терезах смачнющий кусень м'яса і достатньо лиш запропонувати гарну ціну,аби покласти собі в кошик і пиляти по шматочку.
Не можу залишитись осторонь! Не піду я на майдан, та й в антимайдан не піду. Там вистачає незадоволених, знедолених, романтиків, бажаючих зробити собі промоушн, заробити і просто записати в свою життєву історію,що був на ТАМ..
Просто жаль дітей залишених вдома з телевізором, тому що батьки пішли творити майбутнє, сліз матерів, які не спатимуть, бо діти там де холодно і можуть не повернутися.
Й заради чого?
Ми лиш гвинтики і все давно сплановано. Тут тільки питання часу з ким і де ми будемо. Невже бути патріотом означає купити стяг і натягнути його на плечі? Невже маленьке зображення революції зробить нас щасливими?
Щастя не в натовпі, а в серці.
Жаль, що пустіють храми, і смердить моя столиця!
Жаль,шо слухають лозунги, кричалки і обіцянки!
Жаль,що ніхто не чує прохань...
15.12. 2013