«Той лиш існує, хто схований,
Видиме – сон і примара…»
(Григорій Сковорода)
Хлопець який зазирнув у темряву,
У холодне єство світу сього
Нині складає вірші за столом Стівенсона,
Пером чорного лелеки
(Без жодної білої плями)
Пише нотатки по острів
Вкритий пальмами насолод
З озером, що по самі вінця наповнене
Вином нашого смутку
І сподівань наших вкрадених,
Десь між рядками «Лунь Юй» записаних.
Добре було Конфуцію –
Він дивився на царство У
Зазирнувши спочатку у своя «Я» -
Чи то світле від початку
Чи то просвітлене,
А тут в Ірландії
Дивлячись, як мій народ
Століттями розстрілювали
Зайди з брудними душами,
Сміюсь сміхом злим Бернарда Шоу,
Тінню рудою тиняюся
Та не від учора – а з часів
Туатала Техтмара,
У чашу з молоком зазираю
У його білому тумані бачу
Поетів з сумними очима…