Так никто не любил. Раз за тысячи лет
можно встретить подобное чувство.
В этот день расцветает весна на земле
И её торжествует искусство...
Чистый взор в синеву устремляет она,
простирает до звезд свои руки…
В этот день на земле расцветает весна
и трепещет от сладостной муки...
Замирает сердечко от ласковых глаз,
их сиянье всегда надо мною…
И по жилам моим терпко кровь разлилась,
словно пахнет она лебедою…
Эй, вы, зори мои!.. Месяц ласковый мой!..
Вам известна Любовь больше этой?..
Для нее я сорву Орион золотой,
я – поэт трудового рассвета…
Так никто не любил. Раз за тысячи лет
можно встретить подобное чувство.
В этот день расцветает весна на земле
И её торжествует искусство...
Чистый взор в синеву устремляет она,
простирает до звезд свои руки…
В этот день на земле расцветает весна
и трепещет от сладостной муки...
(Перевод с украинского, декабрь 2013 г.)
Текст оригинала:
Володимир Сосюра. Так ніхто не кохав…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
1922