Мої губи... О Боже! Мої губи печуть.. Як сильно.
Це або від його поцілунків(ти знаєш про кого я),або від випитої текіли,яку я досі не відчуваю в своєму організмі. Я не п'яна.. Я не можу напитися. Чому?..
Мені так боляче.. Ти дійсно робиш мені боляче. Чому ти не переймаєшься за себе?
Я же люблю тебе,дійсно. Як сестра любить свого брата-близнюка.
Ти ж бачиш на зв'язок. Ніхто і нічого ніколи не зможе його розірвати. І ти точно бачиш нашу червону нить. Вона застрягла між нами:один кінець пройшовся крізь моє серце,а інший залишився в твоєму. Ми не можемо один без одного. І це Його жахливо бісить,але Він не розуміє..
Я помру без тебе. Без твоїх обіймів,без цього погляду ,таких ніжно-голубих очей,які нагадують мені наше небо. Я навіть починаю задихатися,якщо не вдихаю твоє повітря,яке ти пропускаєш крізь свої легені,повз вуста. Я стала залежна навіть від нього.
Хіба це можливо? Ні ,не так. Хіба це можливо так залежати від свого найкращого друга. Ніі. Але я по іншому не можу.. Просто не можу без тебе.
Бачиш?? Ти перший хто навчив мене любити,піклуватися про когось. Ти-той,кого я ніколи не покину,не зраджу. Ти-той. Той,кого я залишу в своєму серці назавжди.
Ти просто Той. Той. Ти та моя частина душі,яку я колись втратила і ось недавно знайшла.