Душі потрібно не нове – нові люди, нові враження, нова інформація, нові захоплення. Душі потрібно справжнє, лиш справжнє, а справжне, воно подібно діаманту у купі бляшанок – щоб нарешті побачити його, вартує прибрати подалі все непотрібне, бо лиш серед пустої кімнати зі скляними стінами можна знайти загублену каблучку, тільки у абсолютній тиші почуть ледь-ледь чутний звук – що згодом виллється у мелодію – таку прекрасну і довершену, якої не було досі.
* * *
Йдеш по вулицях, знаєш, і все так само. Чомсь не падають під ноги зорі, тебе не перестрівають кудесники, не сповіщають тобі, що ти (ти ж не знала), виявляється, якась там по рахунку обрана і для тебе вже підготовлена – ретельно й до деталей, – предужцько важлива місія, і тільки ти зможеш... Цікаво, я така фантазерка, знаєш, я малюю у голові мільони сюжетів, мільони зустрічей, я проговорюю аж ніяк не меньше тисячі розмов, у моєму світі завжди так багато всього відбувається, у моєму світі не відбувається нічого. Я йду по вулицях – і, хай йому грець, все так само, і наче всюди, взагалі, у просторі і поза ним – все такісінько так само, і я навіть вже не виглядаю зорей, одна з яких за теорією вірогідності може хоч зараз впасти тобі під ноги, і які там кудесники, здалися вони мені, я просто ледь мацаю свій світ – іноді, все рідше, - просто переконуючись ще раз і ще...
світ лишиться на місці, він буде крихким і холодним, або обпікаючим та тьмяним – допоки ти сама не сдвинеш, не збереш крихти, не зігрієш подихом, не плеснеш свіжого повітря, не протреш застарілий пил.
* * *
Знаєш, у житті варто навчитися не тільки вибирати, а й відмовлятися. Навіть не так – не навчившись відмовлятися, тобі навряд лишаться сили на те, щоб зробити вибір, виокремлити, що є дійсно твоє і справжнє, а що є мара і видавання бажаного за дійсне. Не лишиться сил і місця у твоєму світі – бо його, весь, заполонять химери.
* * *
Кожний з кадрів, зроблений людиною колись – вдалий чи не дуже, – він унікальний. Ми майже не дивимось – хіба що нашвидкоруч – фото, зроблені іншими людьми (якщо це не якесь відоме ім”я), бо насправді нам не цікаві унікальності інших. Подивімося правді у вічі – у наші дні єдине, що цікаве сучасній людині – то є вона сама.
Те, що вона робить, те, що вона каже, те, що вона їсть, те, що вона знімає.
А люди навколо – то здебільшого фон. Лиш фон. Звичайно, ми чуємо і бачимо фон, бо неможливо зовсім не бачити фонові картинки і не чути фонову музику, та все ж найперше прагнемо бути побаченними, почутими й розкритими – і все меньше – дивитися, слухати, розкривати.