Давно це було.Їхав козак понад берегом Дніпра і почув пісню. Її співала дівчина з чудовим голосом, але була ця пісня іншою мовою. Вирішив він подивитися ,хто ж там співає. Прив*язав коня до дуба, а сам почав спускатися дніпровською кручею до берега.
На дворі була вже ніч, але місячне сяйво гарно освітлювало берег. Там стояла вона: струнка, дуже вродлива, з довгими чорними косами.Козак заховався за найближчим деревом і почав спостерігати.Дівчина роздяглася і гола-голісінька пішла у воду, підібравши свої коси догори. Ще ніколи він не бачив такої краси, бо був молодим парубком. Його серце шаленіло і , начебто, вискакувало з грудей. У нього майнула думка, що вона вийде з води і щезне з його життя. Тоді він ,пригнувшись майже до землі, пробрався до місця, де дівчина роздягалася, і забрав її одяг. Хутко сховавшись в свою схованку, він почав чекати. Красуня плавала, плавала та й вийшла на берег.А одежі нема. Ой лишенько, що ж робити? "Хто тут?-спитала вона, тримаючи кінжал в руках, який взявся мовби нізвідки. Тут козак вийшов зі своєї схованки і відповів: "Не бійся! Я не ображу тебе. Ось твій одяг. Бери, тільки скажи звідки ти, чия будеш?" "А навіщо це тобі?" " Дуже ти припала мені до душі. Мене полонила твоя краса. Я не хочу тебе відпускати!" "Он воно що...-сказала вона, а потім хитро примружила очі і відповіла, - Тепер ти повинен зі мною одружитися. За нашими звичаями так повинно бути або
тебе стратять!" " Добре.-Відповів він їй.-Ходімо до твоїх батьків домовлятися." У відповідь він почув такий гучний сміх, що не витримав і схопив її в обійми і палко поцілував.Її розкосі великі очі, що були чорніші ночі, уважно дивилися на нього. Тепер і її душа припала до його серця.З тих пір почали вони зустрічатися і так покохали один одного, що вже порізно бути не могли. Тричі засилав сватів козак до батьків дівчини, але ті відмовляли йому, бо був він не їхньої віри. Дочка просила їх, просила, але ті відповіли, що відмовляться від неї. Що робити закоханим? Зустрілись вони в останнє на тому самому березі.Козак взяв свій ніж і встромив собі прямо в серце, і падаючи говорив коханій:" В останній раз обійму тебе моя люба..." "Як я житиму без тебе, мій чарівний дубе?- Кричала вона, здійнявши руки догори, а потім вихопила кінжал і перерізала собі горло.
Чи правда це було, чи ні, але й сьогодні на берегах Дніпра поблизу Києва ростуть кремезні дуби, що охоплюють своїми вітами стрункі сосни, які виросли на тому ж місці, де загинули закохані.