Тобi

Марина Крыжняя
Вона понад усе любила псувати плівку,
Фотографуючи муніципальні старі будинки
Її найбільше багатство – твої платівки
Яких вона намагалась позбутись на ринках.

Бліда роса похапцем котилась з її волосся -
На землю падала у вигляді срібних монет.
Із її зелених очей світло повільно лилося
На місце, де колись міг стояти його портрет.

В ній велика діра, де чути вчорашні відлуння –
З середини пінцетом витягали вістря моралі.
Розплата за помилку – каяття і болюче відлюддя -
Одні лишаються на узбіччях, інші йдуть далі.

На поличках припадають пилом його книжки -
Хотіла у пам*яті лишити сліди відтворень.
Вона кожного дня розбивалася на друзки
А одного разу, вона догоріла,
як останній
осінній
жовтень.