Про залежнiсть
А від голосу є залежність...
Як не дивно,
А ніяк вона не лікується.
Це загадка.
Епідемія…
Може, кара?
Так до ранків з чужою жінкою
Не звикають.
Звичайна кава
Випиває із мене спокій,
Бо без тебе.
Я вбивати навчився простір
Дном долоні,
Бо в полоні не треба волі –
Й кулі досить.
Але голос твій бути мусить
Біля мене,
Подих ніжності маю чути!
Вічна земле,
Я чернець, я голодний схимник
На Афоні…
Я шукаю твій номер долі
В телефоні.
Я сліпий поводир бажання
У печерах,
Я відкрити сьогодні хочу
Плоті двері.
Хтось могутній тепер у хмарах
Вирив ями
І на землю упало світло –
Жовтий м'ячик.
Пострибало проміння полем
Крізь пилюку…
Як снопи з висоти Едему,
Гулко в груди
Б’є надривно велике серце.
Квіти в'януть…
Дозу голосу і любові
Я дістану.
Виб'ю двері, зламаю вікна
І за ребра
Я повішу над головою
Вірші в тебе.
Буду пити твій голос-трунок
Крізь цілунки.
Будуть зорі і ніч до ранку
Рвати струни.
19.11.13
© Copyright:
Василь Кузан, 2013
Свидетельство о публикации №213111901796