Кажуть весна пора кохання
Мить п’янкого зітхання.
А я скажу не зовсім так
Мене підтримає той юнак,
Що палко пригортав дівчину
Немов уквітчану калину
Опалим листям золотим.
Уста їй ніжно цілував
Та в вир любові закликав..
Осінь, меланхолічна витончена з дів
Сама в обіймах вітра гине
Чим виклика природи гнів,
Бо у танок до нього лине..
Прискорюючи свою кончину
Така наївна та проста ……
Пустун не криючи личину
Вже зиму хвацько обнімає,
А діва-осінь рясно сльози проливає.
Та жалібно пісні співає....