Глава третья

 

   Анна проснулась среди ночи, и ее прошиб пот. Приснился кошмар, настолько жуткий, что вышвырнул ее из сна и оставил лежать среди перепутанных простыней, сердце отчаянно билось. Дышать невозможно. Она хотела прислониться к плечу Ильи, но сознание ее вернуло в действительность - он ушел и она одна. Аня встала и открыла окно, она смотрела на спящий город и ее накрыло нестерпимой волной одиночества...
   Проснулась она от того, что за стеной громко ругались соседи.
  -Господи! Который час? Я проспала! На работу.
   Анна одевалась на скорую руку. Заглянув на кухне в холодильник, который оказался практически пустым, она ухватила баночку с йогуртом, но оказалось, что срок годности истек. Упаковка быстро отправилось в мусорное ведро. Она захлопнула дверцу холодильника, стикеры с ее мечтами и "бредовыми" желаниями разлетелись по всей кухне и легли цветным ковром на пол. Времени в обрез, а сегодня именно сбор по поводу обсуждения содержания осеннего номера журнала "Ещё!"
   Главный редактор Ирина Анатольевна Холодова терпеть не могла непунктуальность и опаздывающих сотрудников, поэтому с нарушителями рабочей дисциплины боролась как могла. Пришлось Ане раскошелится на такси.
   Редактор журнала "Еще" просто обожала мозговые штурмы, именно в такие моменты ей казалось, что может родится отличная идея, которая сделает статью необычной, оригинальной, найдет отклик у читателя, а не будет простым набором печатных символов для продажи.
   Анна быстро взлетела по ступенькам в офис редакции. Все уже собрались в конференц-зале. Девушка отворила дверь и все глаза уставились на нее. Она как можно изящнее и тише постаралась пройти по залу и сесть на свободный стул.
  - Ладно, продолжим. - метнула злобный взгляд главный редактор на Аню. Холодова не любила, когда ее речь, что-либо перебивало. - Мы обсуждали ближайший выпуск. Итак. Идеи. Все будут писать об осенней депрессии и хандре. Но об этом столько написано и переписано. Нам нужна какая-то свежая струя в этом сюжете.
   Денис, Наташа и Лена кивали и делали пометки.
   Аня порылась в сумке и обнаружила, что забыла в спешке дома свой рабочий блокнот, зато подарок Андрея со Львова оказался на месте. Придется делать пометки в этом блокноте, Аня открыла его на дате 3 сентября. Сегодняшний день наполнен улыбками, добром и хорошим настроением. Скорее читай и тоже улыбайся!Купи много шариков, а затем раздай их прохожим. Проследи за реакцией. "Сумасшедший!" - пронеслось в голове у Ани.
   Анна оглядела внимательно собравшихся, но ее коллеги даже не пытались высказывать свои идеи и пожелания. Они сосредоточенно записывали распоряжения главного редактора. Именно распоряжения - ни поощрения, ни внимание к тому, что думают сотрудники. Ирина Анатольевна жестко навязывала свои идеи.
  = Это как-то не ново... - произнесла вслух Аня, но на, наверное, это сказала слишком громко, что ее слова долетели до слуха Холодовой.
  - Если бы ты, Аня, слушала внимательно, то услышала, что мы не собираемся перепечатывать старье.
Все как-то зацокали и заерзали на своих стульях, назревал конфликт.
  -Хорошо, что ты предлагаешь?
  Аня чувствовала как на нее напряженно смотрят коллеги.
  - Ну... - начала она неуверенно. Улыбайся. Вспомнила девушка наставление из блокнота. - Мы знаем, что осень период хандры...
  - ближе к сути, - Холодова теряла терпение.
  - Надо подарить людям кусочек счастья...Оживить краски жизни, сделать ее ярче, наполнить позитивными эмоциями. - хотя у самой настроение на отметки ноль подумала Аня и не ожидая сама от себя такого выпалила на одном дыхании - Подарить случайным прохожим шарики счастья. Устроить такой себе флэшмоб... Не выбирая не пол не возраст, чтобы простые люди, случайные прохожие стали героями сюжета...
   Аня на выдохе закончила говорить... повисла тишина... а потом Холодова рассмеялась: "Ань, это как0то по детски и наивно, но может это и надо в такой период... так что я принимаю твою идею"
   А Аня уже мысленно благодарила Андрея за бесценный совет, который должен был спасти и ее от хандры, от того всепоглощающего чувства равнодушия, когда тебе все равно, светит ли солнце, падает ли снег.

   Анна договорилась с фотографом Вероникой с арт-отдела, обсудила детали флэшмоба со своими коллегами-журналистами, как ни как помощники ей не помешают в этом деле. Созвонилась с директорам магазинчика "Все для праздника", который должен был  предоставить 50 воздушных гелиевых шаров взамен на рекламу его товаров в журнале. Решили провести флешмоб на следующий день, да и по прогнозам синоптиков вторник обещал быть солнечным и теплым днем.

   Телефон Ани весь день упорно молчал. Илья так и не позвонил. Ей так хотелось рассказать о идеи флэшмоба, просто услышать его голос. Но и она не хотела делать первый шаг. Гордость заглушала голос сердца. Она со взяла и со злости стерла его номер в телефонной книге, но с памяти его не сотрешь. Набор цифр его мобильного она знала наизусть.


    Анна прокинулася серед ночі, і її кинуло в піт. Наснився кошмар, настільки моторошний, що викинув її зі сну і залишив лежати серед переплутаних простирадл, серце відчайдушно билося. Дихати неможливо. Вона хотіла притулитися до плеча Іллі, але свідомість її повернула в дійсність - він пішов і вона одна. Аня встала і відкрила вікно, вона дивилася на вогні нічного місто і її накрило нестерпною хвилею самотності ...
   Прокинулася вона від того, що за стіною голосно лаялися сусіди.
  - Господи ! Котра година ? Я проспала ! На роботу.
   Анна одягалася на швидку руку. Заглянувши на кухні в холодильник, який виявився практично порожнім, вона вхопила баночку з йогуртом, але виявилося, що термін придатності закінчився. Упаковка швидко полетіла у відро для сміття. Вона зачинила дверцята холодильника, стікери з її мріями і " маячними " бажаннями розлетілися по всій кухні і лягли кольоровим килимом на підлогу. Часу обмаль, а сьогодні саме збір з приводу обговорення змісту осіннього номера журналу "Ще ! "
   Головний редактор Ірина Анатоліївна Холодова терпіти не могла не пунктуальність, і співробітників, які запізнюються, тому з порушниками робочої дисципліни боролася як могла. Довелося Ані розщедриться на таксі.
   Редактор журналу "Ще " просто обожнювала мозкові штурми, саме у такі моменти їй здавалося, що може народиться чудова ідея, яка зробить статтю незвичайної, оригінальної , знайде відгук у читача, а не буде простим набором друкованих символів для продажу.
   Анна швидко злетіла по сходах в офіс редакції. Всі вже зібралися в конференц -залі. Дівчина відчинила двері й усі очі втупилися на неї. Вона якомога витонченіше і тихіше пройшла по залу і сіла на вільний стілець.
  - Гаразд , продовжимо . - Метнула злобний погляд головний редактор на Аню. Холодова не любила, коли її думку, хто-небудь перебивав. - Ми обговорювали найближчий випуск. Отже. Ідеї. Всі будуть писати про осінню депресію та нудьгу. Але про це стільки написано і переписано. Нам потрібна якийсь свіжий струмінь у цьому сюжеті.
   Денис, Наташа та Олена кивали і робили помітки.
   Аня порилася в сумці і зрозуміла, що забула в поспіху вдома свій робочий блокнот, зате подарунок Андрія зі Львова був на місці. Доведеться робити позначки в цьому блокноті, Аня відкрила його на даті 3 вересня. Сьогоднішній день наповнений посмішками, добром і гарним настроєм. Швидше читай і теж посміхайся! Купи багато кульок, а потім роздай їх перехожим. Простеж за реакцією. «Божевільний!» - Промайнуло в голові у Ані.
   Анна оглянула уважно присутніх, але її колеги навіть не намагалися висловлювати свої ідеї та побажання. Вони зосереджено записували розпорядження головного редактора. Саме розпорядження - ні не заохочення, ні увагу до того, що думають співробітники. Ірина Анатоліївна жорстко нав'язувала свої ідеї.
  - Це якось не ново ... - Вимовила вголос Аня, але, напевно, це сказала занадто голосно, що її слова долетіли до слуху Холодової.
  - Якби ти, Аня, слухала уважно, то почула, що ми не збираємося передруковувати мотлох .
Всі якось зацокали і засовалися на своїх стільцях, назрівав конфлікт.
  - Добре, що ти пропонуєш ?
   Аня відчувала як на неї напружено дивляться колеги.
  - Ну ... - почала вона невпевнено. Посміхайся. Згадала дівчина наставляння з блокноту. - Ми знаємо, що осінь період хандри ...
  - Ближче до суті, - Холодова втрачала терпіння.
  - Треба подарувати людям шматочок щастя ... Пожвавити барви життя, зробити їх яскравіше , наповнити позитивними емоціями. - Хоча у самої настрій на позначки нуль подумала Аня і не чекаючи сама від себе такого випалила на одному диханні. - Подарувати випадковим перехожим кульки щастя. Влаштувати такий собі флешмоб ... Не вибираючи людей, щоб прості люди , випадкові перехожі стали героями сюжету...
   Аня на видиху закінчила говорити ... повисла тиша ... а потім Холодова розсміялася : " Ань, це як-то по дитячому та наївно, але може це і те саме, що треба робити в такий період ... так що я приймаю твою ідею... "
   А Аня вже подумки дякувала Андрію  за безцінну пораду, яка повинна була врятувати і її від нудьги, від того всепоглинаючого почуття байдужості, коли тобі все одно, чи світить сонце, чи падає сніг.

   Телефон Ані весь день вперто мовчав. Ілля так і не подзвонив. Їй так хотілося розповісти про ідеї флешмоба, просто почути його голос. Але і вона не хотіла робити перший крок. Гордість заглушала голос серця. Вона взяла і зі злості стерла його номер у телефонній книзі, але з пам'яті його не зітреш. Набір цифр його мобільного вона знала напам'ять.