Эйфория после встречи с подругой быстро улетучилась - вернулась реальность. У нее перехватило дыхание, Аня ощутила реальную боль в сердце, боль нарастала, боль от сознания, что это не сон. Жизнь как она есть.
Ее жизнь скоро изменится. Только вот вопрос: в какую сторону? Та крошечная часть души, что еще не рассталась с логикой понимала, что так будет лучше. Она не смогла сделать это сама, за нее приняли решение.
Сердце билось глухо, накрывало волной дурноты, главное успокоится. Анна глубоко вздохнула и взмолилась: верните мне умение владеть собой, я сумею пережить эту минуту... Илья подал на развод. И здесь он оказался трусом. Не смог взглянуть ей прямо в лицо, сказать о том, что уходит от нее, что расставил все точки над і. Просто собрал все свои вещи и ушел. Горечь подкатила к горлу и слезы покатились рекой.
В ее сумке завибрировал мобильник, Ане не с кем не хотелось говорить, на дисплее высветилась мама.
- Аня вы приедете с Ильей, мы с папой устраиваем ужин по случаю нашей годовщины. Ты, наверное забыла?
- Мам, я не забыла... но мы не приедем
-Что-то случилось? - встревоженный голос матери отдавался звоном в ушах Анны.
- Илья подал на развод - и Анна не смогла больше сдерживать рыдания. Жизнь рушилась, жизнь без завтрашнего дня.
- Нам приехать с папой.
- Нет, не надо. Мне надо побыть одной. И пожалуйста, мам, не говори не кому, даже папе. Все будет хорошо - и Аня отключилась.
На полу лежал, выпавшей с сумки блокнот все с тем же призывом "Жизнь только начинается..." Аня хотела уже и его засунуть подальше на полки с книгами, напиться снотворного и забыться... Но потом перелистала страницы к нужной дате со словами: ну что ты еще мне приготовил? Напиши свои желания и планы на год на стикерах и повесь их. Как только желание исполнится, срывай стикер.
-Какие планы? Жизнь только что закончилась для меня... - девушка вздохнула и глотая слезы поплелась на кухню заварить себе кофе. Сколько она там просидела, время для нее перестало существовать, горячей кофе обжигал губы, оставлял терпкий привкус смешивался с ее горечью и душевной болью... Ладно, чем черт не шутит... она достала цветные стикеры и ручку и положила на стол перед собой. Здесь бы хоть на месяц нашкрябать свои пожелания и планы на месяц, не говоря уже на год. Аня призадумалась, теребя в руках ручку. Потом она взяла один из стикеров и написала:Все будет хорошо, главное в это верить!”, на втором: “Улыбнись, тебя любят!”, третий: "Верь в себя и все обязательно получиться! Удачи!”, четвертый:“Счастье есть! Оглянись!” Она исписала еще пару разноцветных бумажек и поселила их все на двери холодильника, как напоминание о добре, мечте и надежде.
Ейфорія після зустрічі з подругою швидко розвіялася - повернулася реальність. У неї перехопило подих, Аня відчула реальну біль у серці, біль наростала, біль від свідомості, що це все не сон. Життя як воно є.
Її життя скоро зміниться. Тільки от питання: в який бік? Та крихітна частина душі, що ще не розлучилася з логікою розуміла, що так буде краще. Вона не змогла зробити це сама, за неї прийняли рішення.
Серце билося глухо, накрило хвилею нудоти, головне заспокоїться. Анна глибоко зітхнула і почала благати: поверніть мені вміння володіти собою, я зумію пережити цю хвилину ... Ілля подав на розлучення. І тут він виявився боягузом. Не зміг поглянути їй прямо в обличчя, сказати про те, що йде від неї, що розставив всі крапки над і. Просто зібрав всі свої речі і пішов. Гіркота підкотила до горла і сльози покотилися рікою.
У її сумці завібрував мобільни, Ані не з ким не хотілося говорити, на дисплеї висвітився дзвінок від мами.
- Аня ви приїдете з Іллею, ми з татом влаштовуємо вечерю з нагоди нашої річниці. Ти напевно забула ?
- Мам, я не забула ... але ми не приїдемо…
- Що сталося? - Стривожений голос матері віддавався дзвоном у вухах Анни.
- Ілля подав на розлучення - і Анна не змогла більше стримувати ридання. Життя – так існування, життя без завтрашнього дня.
- Нам приїхати з татом.
- Ні, не треба. Мені треба побути одній. І будь ласка, мам, не говори поки нікому, навіть татові. Все буде добре - і Аня відключилася.
На підлозі лежав блокнот, який випав з сумки, все з тим же закликом " Життя тільки починається ... " Аня хотіла вже його засунути подалі на полиці з книгами, напитися снодійного і забутися ... Але потім перегорнула сторінки до потрібної дати зі словами: ну що ти ще мені приготував ? Напиши свої бажання і плани на рік на стікерах і повісь їх. Як тільки бажання здійсниться, то будеш зривати стікер.
- Які плани? Життя щойно закінчилася для мене ... - Дівчина зітхнула і ковтаючи сльози попленталася на кухню заварити собі каву. Скільки вона там просиділа, час для неї перестав існувати, кава залишала терпкий присмак на губах, змішувалася з гіркотою її душевного болю ... Гаразд, чим чорт не жартує ... вона дістала кольорові стікери і ручку і поклала на стіл перед собою. Тут би хоч на місяць нашкрябать свої побажання і плани, не кажучи вже на рік. Аня замислилася, мнучи в руках ручку. Потім вона взяла один з стікерів і написала : "Все буде добре, головне в це вірити ", на другому: " Посміхнися, тебе люблять ", третій: " Вір у себе і все обов'язково вийде! Успіху!", четвертий: " Щастя є! Озирнись!" Вона списала ще пару різнокольорових папірців і поселила їх всі на двері холодильника, як нагадування про добро, мрії та надії.