Простіше жити язика припнувши,
Підставив шию під ярмо безчестя,
Про правду і любов забувши,
Та не даруючи людського щастя.
Не йдеться річ про кривдну підлість,
Про ніж у спину й іншу зраду.
Лише про те, як гине щирість
В страху хоч трохи вийти з стаду.
Кругом бридкий та ниций переляк!
Тільки в кутах даруючи свободу
Своїм думкам, бо страх в очах закляк,
Людина згублює в собі природу.
Тому і не літає, бо тремтить,
Що заберуть її глевке життя.
Й не хоче дарувати світу мить
Свого великого призначення й буття.
Хоча б одну маленьку мить,
Щоб загорівся вогник Прометея.
Який вже лиш жевріє й мерехтить
У тих, хто не забув мети своєї.
Великий розуму! Даруй нам силу сил,
Щоб вибратися із невіри.
В собі знайти вогонь, що жив
У вільнодумців й їх палкої ліри.
Тисячоліттями вони ішли крізь терни,
Віддаючи за правду все своє життя.
Невже не можуть прорости ті зерна,
Невже ми всесвіту сміття?
08.06.2012