Два місяці...лише два місяці,а ти вже став для мене невід'ємною частиною,ти-це я,не лише через якість звичні стереотипи,а через те,що тебе то і немає.Ти є лише у моїх думках,у моєму сердці,ти є на фотокартках,і все.Але цього ж не досить,розумієш?Можливо це я неправильна,але мені не досить,я хочу тебе реального. Як так говорять:"из плоти и крови..".Так,саме так. Мені не вистачає повідомлень,мені здається,що це певний різновид шизофренії.Це моя вигадка,а тебе і не має.Спілкуюсь сама із собою,сама себе кохаю,сама за собою сумую...сама,просто сама,розумієш?Починаю себе переконувати,що ти є,а це має хворобливий вигляд.
Я розумію, що ти не просто так з'явився у моему житті,все не просто,але чому все так НЕ ПРОСТО???Чому?Я хочу вірити,що колись ти постанеш переді мною реальний,але зневіряюсь с кожним днем.Намагаю відганяти від себе такі думки,але не дуже то і виходить,насправді.У мені починає міцно закріплюватися думка,що я тебе ніколи не зможу побачити,доторкнутися до тебе,поцілувати тебе.Знаеш,твоє повідомлення,вони чудові,ти змушуєш мене і сміятися,і плакати,по моєму тілу постійно бігають мурахи,безліч мурах,але ніякі повідомлення не зможуть замінити обійми,справжні обійми!!!
Я люблю тебе,мій віртуальний Ангел