Злий птах Див

Шон Маклех
                «…збися Дивъ,
                кличетъ връху древа,
                велитъ послушати землі незнаємі,
                Влъзі, и Поморію,
                и Посулію, и Сурожу, и Корсуню,
                и тебі, тьмутораканьскый блъванъ!»
                («Слово о плъку Игореві»)

 На Дмитра, читаючи «Літопис Руський» - сторінки важких хронік ХІІ століття, я зажурився. І написав таке:

 Злий птах Див
 На слов’янському сумному дереві,
 З якого падолист епохи
 Зірвав золоті листя надій,
 Кричить замість зозулі та сокола,
 Віщує пожежі та пошесті,
 Голод злий та усобиці.
 А ми його годуємо
 Зернами свого поля смутку
 Важкими, як зуби полоза
 Вужа Бористену втомленого,
 Змія з боліт Прип’яті.
 А ми його крик слухаємо –
 І кажемо, що то не Див кричить,
 А соловейко
 Буцімто.
 А древляни голосять-плачуть:
 Князя їхнього Мала мечем стяли,
 А шапку князівську
 Вдягли на злодія,
 Таті погані в палатах боярських
 Вино криваве
 Ллють в горлянки роззявлені,
 У чрева свої гнилі й ненаситні.
 Збудуйте собі хату мертвих
 Серед лісу темного правічного
 На дубі сухому крислатому
 Під яким отрока синьоокого
 Зарізали.