Нам залишилось трішки – прокинуться вранішні птахи,
Ми повернемось, любий, додому в лячну мерзлоту,
Ще доп'ємо глінтвейн. Ще дарує допити нам Рахів
Із келиха ночі по краплі любов золоту.
Сонце пізно встає. І зачепиться десь за вершину
Золотої гори, що так схожа мені на Парнас,
По дорозі додому і хрести, й сніжнобілі жоржини
Де-не-де на обійстях людей проводжатимуть нас.
...День сміється, мов Каїн.
День ліниво розплющує очі.
Він готує нам вирок
І нема порятунку ачей.
Якби знати, коханий,
Це який бо я скоїла злочин?!
До останнього подиху
Не забуду твоїх я очей.
Завтра випаде сніг
Чи згадає засніжений Рахів,
Як з тобою за ніч ми єдину
Життя прожили?
Сонце падає в прірву.
Сонце котиться, рідний, на захід.
Ти любов цю у храмі
Жасну мою відмоли.