Я знову перечитую… вже в сотий раз перечитую ці слова на пожовклому листку. Ніколи не думав, що слова так багато означатимуть… ніколи не думав, що слова змусять заплакати… ніколи не думав, що слова мене зламають… розіб'ють
…
Мама… Слово, яке в дитинстві радувало. Слово, яке в юності дратувало. Слово, яке останнім часом різало серце. Ти багато хворіла… Але ж… Ти обіцяла бути поруч. Завжди бути поруч.
Вже в сотий раз набираю твій номер… Не вірю. Мамо, я не вірю словам на папері. Ти жива. Чуєш?!!! Ти жива…Ти п»єш гарячий чай у своїй маленькій кухні, ти дивишся улюблений серіал… Ти де завгодно, але ти жива. Не може бути по-іншому, мамо. Правда ж, не може…
Коли мені подзвонила сестра, і повторила ті слова, що написані на папері, я не втрачав надії. Це всього лише злий жарт. Ти ж жива. Я приїду зараз, і ти мене обіймеш… Міцно-міцно… Обіймеш так, як не може обійняти ніхто на всьому світі… Обіймеш, як мама. Не може бути по-іншому. Ти жива.
Я долаю кілометр за кілометром, а надія не згасає. Ти жива, мамо… Жива…
На порозі твого маленького будинку розумію, що щось не так… Якась метушня навколо, чую плач сестри. Мамо… Ти жива… Не може бути… Бачу тебе. Чому мовчиш, мамо? Ти ж сумувала за мною, правда? Ось зараз підійду, поцілую твою руку, і ти обіймеш мене… Обіймеш, як обіймала все своє життя. Чому ти мовчиш? Ти ж жива… Не може ж бути по-іншому… мамо