Киевские трансформер петляет по территории, которая принадлежала многим и многим цивилизациям…. В древности, сказывают, в наших местах существовал космопортал. Иные называют его темпоральным космопорталом, а иные и просто Порталом, в который могут вывести особые киевские же вешки и знаки…
Одни утверждают, что Портал можно и сейчас отыскать, если правильно разметить надлежащий маршрут. Но для этого нужно у Города получить приглашение. У самого его Высочества и отыскать разрешенный путь между эркерами старинных башенок и кариатидами и бородатыми мужиками, коих трудно зачислить в атланты, поскольку они скорее лепные копии Зевса…
Заметьте, я вам этого не говорил, но Зевс – громовержец и возведен вместо атлантов потому, что Киев это прежде всего Город Перуна… И ведь не ему ли кричали встревоженные киевляне: «Выдуби наш боже, выдуби», когда внук грозной Ольги, жены погибшего в половецком плену князя Игоря, князь Владимир взялся не только столовать град Киев, а привносить в него веру христианскую…
Дал Владимир Веру… А темпоральные порталы прикрыл… Иссек из душ восточнославянских память о времени космопорталов, когда и Прага (порог) портальная и прочие портальные города кто-то внезапно прикрыл и пресек лучики иных светозарных времен, которые вселяли в прошлые времена в жителей планеты надежды…
Времен же было такое великое множество, что, соперничая между собой, они даже не звали в себя, но обволакивали разум предков такой стоической аурой-верой в завтрашний день, что портальные сии врата нерукотворные всячески берегли ведуны, стоически отвергавшую всякую новую веру, ибо была она привнесена из одного из порталов и утвердившись, отрезала жителей портальных Городов от прочих равновесных времен.
Я давно разыскивал те особые указатели, на пересечении которых и был некогда обустроен киевский темпоральный портал. Писали и о времени космодромов, сказывали и о пришлых посланцах, но во времена совка их отлавливали и сдавали в желтые дома, где советская психиатрия, легендарная и страшная, превращала их в кактусы… Затем за ними следили всяческие филеры, чтобы удостоверится в их физическом дожительстве в роли общественных субулентов до гробовой доски…
Приходилось оставлять по себе пульпу, подобно тибетским ламам из буддистских монастырей… По нынешним пониманиям это были пустые оболочки душ, аккаунты тел, которые никто не мог развеять даже и после их физической смерти, тогда, как сущности иновременные, прорвавшись из оболочек шли строго по вешкам…
К Зевсу от стоп кариатид взгляд устремляя горе, они видели двух химер, у коих так и чесались бетонные пятки от всех этих кислотных дождей, коими страдал в переизбытке прошлый двадцатый век… Чесать пятки химерам было некогда, так как с высоты полета химер надлежало мчаться к входящей во врата чистилища Эвридике….
Спорить с Эвридикой не надлежало, ибо сразу за дверью притворялся какой-то дорогой офис, входить в который не следовало, как даже не следовало ступать и ногой в эту явно духовную скверну – то ли банковскую, то ли и вовсе посредническую, жившую на откатах, к которой могли привести те же вешки, что и к порталу, но радости от того было бы мало…
Встревожило то, что снимать самого Зевса не дали. Подлетел мелкий телом лейтенантский чин от милицейских пагон и решительно пропищал бабьим голоском:
– Портальную фотосъемку немедленно прекратить!
Но тут же поперхнулся на слове «портальную…» и чуть не взмолился:
– Уходите-проваливайте, не положено… Как же это вас угораздило – фотосъемничать в точке отсчета… Ну, вы и умники, мля…
Мы отступились… Только внешне… но по сути успели понять, что за парадиком, через в который в дом Мученых втекали барды и теософы, - находился не приют альпиниста, а глубокоподвальный квартал строений некогда грозного совкового КаГэБэ… Нынче же, в пору цветения СБ_У, сей квартал словно выпал из грозди разномастных строений…. А тут вдруг вновь локализация с мильтонско-постовыми героями… откуда и прошли в наше время. Не иначе как с начала тридцатых прошлого века, со всеми гонителями всего буржуазно-националистического… Нет только подвязанных палашей и мосинских винтовок, образца 1991 года… Бежать на переход с встарь Владимирской на Ярославов вал… Мимо охаянных Золотых ворот, зазанавешенных полотнищами пластик-материи цвета индиго… Значит под видом реставрации опять облава в районе темпорального портала, в который неведомо как и пройти, но зато ведомо, что всякой шустерни масса… Прёт и прёт… Прёт и прёт… Прёт и прёт…
К караимской Кинассе ведут химеры… Вот и явлен иудейский оккультизм и едва ли не Шамбала… Кто не понял и этой подсказки, то мы просто перебежкой от дома мученых к дому вахтеру…. Но и в Доме Ученых, и в доме Актеров мероприятия не проводятся, не велено… Рвануло темпоральный проход… Как видно, из тридцатых прошлого и выслали заградотряд. Только из очень преданных делу мировой революции … До самых пуговок глаз… Вот и стоят, переминаются с ноги на ногу мелкие глазо-пугоголовцы да глазища таращат на страну победившего… капитализма… Для них это нынешнего версия коммунизма…
– Здесь, братцы, победил пока что информационный коммунизм, а обозы с харчами подтянутся… Тогда и у них тут будут выдавать компайки… А то, что у них нет спичек и керосина, то у ни, товарищи, в моде бензин и зажигалки… Наше дело оцепить горловину портала, а рассуждать будем потом, на политзанятиях, в Быковне… Поприсматривайтесь, кого надо пристрелить сразу по возвращению… Особенно из тех, кто прожировал в голодуху на тощих харчах… Вот этого очкарика все приметили? Вот и пошустрите по всем его предкам, а то в наглёжь прямо по вешкам портальным прёт…
– А можно, шоб зараз!
– Вот дурья башка, ты ж на портале мосинку сдал, а в кабуре у тебя спец паек…
– Так можно ж и просто помеж рог?
– Э, нет…. А вдруг это пульпа? Тебя же и разнесет по молекулам по всему порталу… Не соберут и до второго пришествия?
– Небось Христа, батюши!?
– До второго пришествия коммунизма, дурья башка….
… Кариатиды, Зевс, химеры, Эвридика, замочная скважина… Легче верблюду пройти в игольное ушко, чем богатому в рай… Всегдашнее… Где, где проход… А может не так и не здесь искали? Но ведь в районе Золотых княжих ворот… Предки не ошибались… Здесь, здесь должен открываться портал…
Или надо было идти по эркерам… Не путать к эклерами, которые в Киеве двадцать первого века делать уже разучились, а следовать за остроконечными шпилевыми башенками в польском городе… Их тоже можно принять за вешки. Соединим по карте и получим полукружия радара. Синагоги – третий радар… От Дома вахтера – караимской Киншасы, до синагоги на Львовской площади, в которой сегодня учат украинских актеров – это нынче корпус театрального с спешно пристраиваемым очередным православным храмом, оттуда до Галицкой синагоги, что у вокзала – это ещё одна радиальная линия… И снова синагоги: Петровская на Подоле, в Союзе писателей на Липках, Бродского у дворца спорта…Нет, здесь явно присутствует дух Каббалы… И она – Каббала – давшая места киевским синагогам тоже указует на темпоральный портал…
Эвридика смотрит в некую точку… Пытаюсь сфотографировать… От каменной отступает в сторону живейшая Эвредика с холщовым мешком переметным для подаяния… Фотовспышка схватывает отблеск иридиевой нити… Она и указует путь в створ темпорального портала…
Заходим… Жена в маленький грошовый магазинчик, я – портал! Он отражен в зеркальном потолке… Мудро и просто… Я прошел…
Стоят по-сиротски сложенные в пирамиды мосинский винтовки и резиново-холщевые противогазы сброшенные горкой на пол… Здесь же почему-то лежат семимильные сапоги-скороходы… Жмут… Я и прежде, когда пацаном сюда приходил, жали… Мне там старикаш один это дело так объяснил:
– Всю жизнь жать тебе, хлопчик, будут, потому что предстоит тебе долго-долго жизнь свою своими же ногами мерить по любым стежкам-дорожкам идучи по любому из звездных миров… Хоть и не меркантильно это, но назначено Провидением….
Вот и сейчас тут же подошел он ко мне и мягко чуть не мурлыкнут:
– Проваливай!.. У вас там во времени кромешный шалтай-болтай, а ты шастаешь по порталам…
– Так ведь прогулка это, дедушкО!..
– Я тебя сейчас так по седушкам настучу, что и не присядешь на них с месячишко… Сказал, проваливать, вот и вали… Твоё дело тексты клепать… А странники подорожние сами твое в иные времена разнесут… И ещё запомни, расхлябанных времён не бывает, потому что во все времена высылаются упрочнители… Тебя же самого он ещё когда на поддержку времени этого выслали… Так что нечего здесь труса давить… Дыхнул иновременья и будя… Или вопросы какие имеются, или пожеланья присутствуют?
– Имеются… Убери-ка ты, Дедушко, всех эти милицейских радетелей у исторической ветоши… Уж больно и архитектурный стиль Города, и меня они раздражают…
– В Портале, дядя, бывают экскурсии… Чуть посытнее времена – народ прет валом… Но Портал – это не паноптикум… И мы здесь не экскурсоводы… Уж прибыл, так и разместить надо, а убыл следы о пребывании подчистить… А тут какой-то отдаленный от вашего времени идиот написал нечто о том, что здесь истоки некого очередного витка всей грядущей цивилизации… И попер народ, невпроворот… И давай лапать – кто что…. На что кариатиды чуть было руки не попускали… Вот и вызвали войска, которые стояли в оцеплении Киева в голодомор… И поставили в виде загрядотряда, а сами у себя устроили темпоральную фильтрации и кое-кого срочно переслали помотаться по полям Гражданской войны…. Многие уже назад спешно просятся, хоть и не быть им в убиенных, но височки покрылись проседью. А одного и вовсе отсадили в вишневый садок в август 1932 года… Рядышком с вашим соседушкой Пантелеймоном… Ему как раз только-только пятнадцатый годок пошел…
– Бравый дедушка, до сих пор бегает только так!
– А вот в тридцать втором не бегал… Вынесли из погреба умирать… В погреб спрятали от отца-людожера… Но не выжили ни мать, ни младшие братья… А он опух…. На ноги встать ни-ни… Вот и положили прямо под вишей… Ел падалки, да ещё Орыся приносила за день один-два клубня картофеля, запеченного в крапиве… Бабка Параска говорила, что крапива с картошкою кроветворная шибко... А у Пантелеймона шли обильные носовые кровотечения… Развивалось белокровие и если бы не крапивная картошка с вишне-падалками – не выжил бы… На ноги самостоятельно встал только в конце октября… Тогда же и забрали к себе хлопца соседи… Зимой Пантелеймон обучился и пристрастился читать… Неведомо как и где достался ему лубочного сытинского издания миф об Орфее и Эвридике…
Когда умерла выходившая Пантелеймона Орыся, его забрали в Киеве на рабфак, и там он и обнаружил каменную Эвридику, которая очень напоминала хлопцу Орыся….. До самой войны он приносил к её подножью цветы…
Помолчали…
– Вот ему и открыт проход через портал Времени… Мы позволим ему, старцу, доглянуть свою Орысю… Ведь никто и не поймет откуда взялся старик – линейный своего времени… А ты нам больше не приходи… Задайся вопросом – зачем прожил отведенный тебе возраст, и кто тебя зачем-то прикрывал эти годы… Тебе ещё надо выстрелить… Но на духовном, так сказать, поприще… Покрасовался портальным зрелищем и, уходи… Иначе не сниму наружной охраны…
– Ладно, Дедушко, не серчай…. Пойду я… Да и жена, кажется, уже насытилась зрелищем уцененных обувных пар… Но. Кажется. Эстетизма в них маловато… Теперь вот ищет меня…
Говорил же тебе, метись!
Мы с Бемби неторопливо вышли за двери внезапно растворившегося обувного магазина, и вновь нос к носу столкнулись с живой Эвридикой… Теперь это была молодая хрупкая украинка в домотканой скромной вышиванке, подле которой, опираясь на палочку, стоял здешний старец Пантелеймон… при нём был поильный ковшик-утица из глины красного обжига…
– Нам пора, Эвридика… – пытался говорить старец, то и дело обтирая слезливую бесцветность старческих глаз…
– Я ще трохи, хоч в останнє на цих дивних людей подивлюся, – с тихим стоном отбивалась Орыся...
– Осторожно, двери темпорального перехода закрываются, – очень строго проговорил Дедушко, и предложил Орфею и Эвредике....
– А не отправить ли мне вам, дорогесінькі, на Астроплан? Там, говорят, нет ни возраста, ни страданий, а то всё как-то не так – и ты старый, – обратился он к Пантелеймону, – и она не жилец...
Строевым шагом подошёл к порталу милицейский батальон охранения, через минуту из офиса, что располагался прямо в помещении за колоной с пробуждающейся Эвридикой вышли двое:
– Опять это Дедушко привысил свои полномочия! – затороторил первый.
– Зато у комиссии теперь есть основания забанить этот Портал и перенести его в район Толстой Могилы.
... Как знать, может быть и перенесли....
Веле Штилвелд: Закритий портал,
авторизований переклад українською
Київський трансформер ковзав територією, яка належала до багатьох і багатьох цивілізацій…. У давнину, подейкують, в місцях цих існував космопортал. Інші називають його темпоральним порталом, а інші й просто Порталом, куди можуть вивести хіба що особливі київські стежки-доріжки…
Одні твердять, що цей Портал можна ще й нині відшукати, якщо правильно розмітити належний маршрут. Та для цього потрібно у самого Міста отримати запрошення. Тобто Його Високість Місто належним чином має надати дозвіл відшукати дозволений шлях між еркерами стародавніх башточок і каріатидами і бородатими чолов’ягами, яких неважко зарахувати в атланти, хоч вони швидше ліпні копії Зевса…
Зауважте, я вам цього говорив, але Зевс – громовержець і його ремісницькі копії встановлено замість атлантів, оскільки Київ – це передусім Місто Перуна… До того ж, а чи саме не йому кричали стурбовані кияни: «Видуби наш Боже, видуби», коли князь Володимир взявся так-сяк столувати у граді Києві, та привніс до нього віру християнську… Дав Володимир Віру…
А темпоральні портали прикрив… Відсік з душ східнослов’янських саму пам’ять про часи космопорталів та їх слов’янську охорону зрубними містечками-«пересунцями», що пройшли від Дунаю до Єнісею, від Карпат до Уралу, та ще про те, що і Прага (поріг) портальна, й інші портальні міста на кшталт Києва, (бо Київ, то не тільки місто Кия, а ще й місто-ключ до інших часово-просторових континуумів), хтось раптово прикрив і перекрив промінчики від інших світозарних світів, які просікались серед життєвого бруду і гіркої омани, і навівали за всіх часів у жителів планети надії…
Пиріг всесвіту був немов прошпигований темпоральними ворітьми, і була їх така сила-силенна, що, суперничаючи між собою, вони просто наче недбало звали до себе, але обволікали розум предків стоїчною аурою віри в прийдешнє, у сталий й осяйний власний завтрашній день.
Ось чому ці врата портальні нерукотворні всіляко берегли відуни, які стійко відкидали будь-яку нову віру, бо була вона привнесена вже з порталів раніше, і утвердившись, відрізала жителів портальних Міст від інших неврівноважених часів зі спокусами невороття. Тих же, хто спокушався – назад не приймали, а відсилали в прийдешні зоряні рекрути, про які дещо знали, як про закільцівку віків.
Я давно розшукував ті особливі прикмети, на перетині яких і мав був свого часу обладнаний київський темпоральний портал. Писали деінде стиха і про часи космодромів, оповідали і про сторонніх посланців, але за совка таких бевзів балакучих відловлювали і здавали в жовті доми, де радянська психіатрія, легендарна і страшна, перетворювала тих на кактуси…
Потім за ними стежили всілякі філери, щоб упевниться у їхньому фізичному дожительстві у ролі громадських сукулентів аж до сконвіку, до самого скону…
Тож доводилося залишатися чисто пульпою, подібною до тої, яку тибетські лами з буддійських монастирів відтворюють з себе примарними двійниками і розсилають до місць духовної благочесті за тисячі кілометрів з Тибету, приміром, до Гімалаїв, десь аж за змертвілий Гіндукуш …
За нинішніми поняттями це були порожні оболонки душ, такі собі аканти тіл, які ніхто не міг розвіяти навіть після їх смерті, вже й тоді, коли самі духовні сутності перетинали іншочасові межі, прорвавшись назовні з життєвих своїх оболонок, тоді як пульпи цих душ йшли виключно за вішками, ні кроку ліворуч, ні кроку праворуч…
До Зевса – від стоп каріатид – погляд спрямовуючи вгору, вбачаю двох химер, у яких свербливі бетонні п’яти від тих кислотних дощів, якими страждало Місто в надлишку усе двадцяте промайнуле століття… Чухати п’яти химерам немає коли, оскільки мені саме з висот польоту химер потрібно було промчати до тих саме воріть, через які входить до чистилища Евридіка.
Сперечатися з Евридікою немає сенсу, бо відразу з-за дверей відкривається якийсь дорогий офіс, влаштовувати який в дусі часу мо’ й слід було, але ні в якому разі не слід було б ступати й ногою у цю явно духовну скверну – чи то банківську, чи взагалі посередницьку, яка жила на «відкатах», до котрої я міг би привнести а хоч повні кишені «твінчика» – містечкового піджачка з накладними кишенями, – та отримати – зась! І радості від цього було б мало… Та і як же тоді до самого порталу? Евридіка ж мені з доброї ласки самого Зевса вказала. Невже ж, як спочатку повертатись до нього? Але нащо, й моторошно якось…
Стривожило ще й те, що знімати на аматорське фото самого Зевса не дали. Підлетів дрібний тілом лейтенантський чин від міліцейських погон і зовсім по-жіночому тонесенько пропищав:
– Портальну фотозйомку негайно припинити! – Але відразу поперхнувся на слові «портальну…» і майже заблагав:
– Гайда звідси, валіть відсюди любесенько! Говорю ж вам, не можна… Як саме це вас примудрило – фотозйомничати у точці відліку… Ну, ви і розумнику, мля…
Відступаюся… Тільки зовні… але з суті встигаю зрозуміти, що за парадиком, через який до будинку Мучених протікали барди і теософи, – перебував там не один із притулку альпіністів духовності, – розташувався в великодержавній розкоші глибоко підвальний квартал будівель колись грізного совкового КаДэБэ… Сьогодні ж, під час цвітіння СБ_У, цей квартал ніби випав із грону різномастих будівель….
Аж раптом знову відбулася не відомо чим спричинена локалізація з мільтонсько-постовими героями…
Звідки ж ці бісові діти пройшли до нашого часу? Чи либонь не з початку тридцятих років ще минулого століття, з усіма гонителями всього буржуазно-націоналістичного… Ні, тільки підв’язаних палашів і мосинських гвинтівок, зразка 1891 року не вистачало…
Бігцем на перехід із колись Володимирської, а зараз вже з не пам’ятать як названої вулиці, прямісінько на Ярославів Вал… Повз вщент у нові часи задрипаних колись Золотих Воріт, оторочених полотнищами пластик-матерії кольору індиго…
Отже, під виглядом реставрації знову облава у районі темпорального порталу, куди невідомо як і відбути, зате відомо, що відтуди будь-якої шустерні – чимала купа… Суне і суне… Суне і суне… Суне і суне…
До караїмської Кинаси ведуть химери… От і з’являються містерійний іудейський окультизм – майже чи не сама Шамбала… Така собі невиразна пульпа… Хто не зрозумів і цієї підказки, підкажу, що трохи не перебіжкою від будинку мучених до будинку вахтеру…. Та й у Будинку Учених, й в знаному будинку Акторів (у славетній караїмській Кинасі) культурні заходи не проводяться, заборонено… Чи то нинішніми можновладцями, чи то якимись мало навченими прибульцями…
Рвонуло темпоральний прохід… Як бачте, з тридцятих років минулого століття й вислано загороджувальний загін, тобто ніби й каральний батальйон, але з таких, що жодної живої душі з голодуючих сіл не випустив до самого сконання останніх. Тільки такі і пройшли з дуже відданих справі світової революції … До самих ґудзичків очей… спроможні були придушити і рідну неньку. Рідно мати моя… Ой, матусю моя ріднесенька… Вони!
Ось і стоять, переминаються з ноги на ногу дрібні очі-гудзикоголовці витріщають очищами на країну перемігшого… капіталізму…, яку колись знедолили комуністичним тоталітаризмом. Для них самих по «пригвінтівній» версії для врятування нинішньої фази сучасного комунізму…
– Тут, братці, переміг поки що інформаційний комунізм, а обози з харчами підтягнуться… Тоді в них тут почнуть видавати компайки… Бо зараз, товариші, за відсутності сірників і гасу, усе вороженьки побрали, любі товариші, тобто любі друзі, тож модно зараз бензин і запальнички, а з харчами зась… Але наша пролетарська справа – оточити горловину порталу і придавити заколот тутешніх втікачів від омріяної реальності. Досвід маємо, і не таких утримали, аж поки ті не поїли за годиться одне одного… Тож розмірковувати будемо потім, на політзаняттях, в Биківні… Та дбало придивляйтеся, кого треба дострелити відразу після повернення… Особливо з тих, хто прожирував в голод на худих харчах… Цього очкарика теж всі помітили? Ось з нього і почнемо – по прибуттю у 1933-ій прошустрімо по усіх його предках, бо, мов та сука в ботах, прямо по прикметам портальним суне…
– А можна, щоб тепер!
– От дурисвіте, ти ж на порталі свою мосинку здав, а в кобурі в тебе спецпайок…
– Так хоч поміж ріг?
– Не треба…. Бо якщо це пульпа, тобто мережна віртуальна примара з потужним інформаційним вірусом? Тебе ж першого і рознесе по молекулам по усьому порталу… Довіку не зберуть, аж до самого Другого пришестя!
– Невже Христа, батюшки!?
– До другого пришестя комунізму, бевзю….
– Отож перше прокукурікали…
– Стисни пельку, тварюко!
…Каріатиди, Зевс, химери, Евридіка, темпоральна свердловина… Легше верблюду пройти вушко голки, ніж багатому до раю… Повсякчасне… Де, де прохід… Чи, можливо негаразд і тут його так і не відшукали? Однак він же має бути у районі Золотих княжих воріт… Предки не помилялися… Тут, тут повинен відкриватися портал… Чи треба було йти за еркерами… Не плутати з еклерами, які у Києві ХХІ століття робити вже розучилися, а слідувати за шпилястими башточками в польському місті… Їх також можна взяти за доказові прикмети…
З’єднаємо строго за картою оті башти шпилясті гонорові й отримаємо півкруглий просторовий радар...
Київські синагоги – це вже третій радар…
Від Будинку вахтера – караїмської Кінаси, до синагоги на Львівської площі, у якій сьогодні вчать українських акторів – це корпус театрального з спішно розпочатою прибудовою – черговим православним храмом, звідти до Галицької синагоги, що майже привокзальна – це ще одна радіальна лінія… І знову синагоги: Петровська – на Подолі, у Спілці письменників – на Липках, Бродського (хасидська) – біля Палацу спорту…
Звісно, що тут вочевидь присутній дух Кабали… І вона – Кабала – що вказала місця для розташування київським синагогам теж направляє на темпоральний портал… Отож, торувати цей шлях можна не тільки з батальйонами НКВС, а й у злагоді зі Всевишнім.
Евридіка дивиться на якусь точку… Намагаюся сфотографувати… Від кам’яної стіни, звідки відступає убік жвава Евридіка з полотняним мішком жебрацьким… Фотоспалах схоплює відблиск іридієвої нитки… Вона ж теж торує шлях у створ темпорального порталу…
Заходимо… Дружина до маленького копійчаного магазинчику, я – до порталу! Він відбитий у дзеркальній стелі… Надто замудро але… Я пройшов…
Ось де – тутечки стоять по-сирітськи складені в піраміди мосинські гвинтівки і резиново-холщові протигази, скинуті гіркою на підлогу… Але тут же поруч чомусь лежать семимильні чоботи-скороходи… Які за всі часи тиснуть…
Я колись, коли пацаном сюди приходив, теж тиснули… Мені там дідуган один цю справу якось так пояснив:
– Все життя вони будуть тобі замалі і тиснутимуть тобі, хлопчику, оскільки доведеться тобі довго-довго життя своє власними ногами міряти по будь-яким стежкам-доріжкам йдучи за будь-яким із зоряних світів… Хоча і не меркантильно це, але призначено Провидінням….
Ось і тепер відразу підійшов він до мене і м’яко якось майже промуркотів:
– Провалюй!.. …У вас там у реальному часі суцільний шалтай-болтай: ніби всі поставали на гепки, а ти знов за своє – шустаєш по порталам…
– Тож тільки прогулянка це, дідочку!..
– А як я тебе зараз за вуха відтягаю, та ще по сідницях справжнім биківцем нашмаляю, як у старожитні часи? Їй бо, не скоро й присядеш на ті місця… Сказав, провалюй, ось і вали… Твоя справа тексти кропати… А мандрівники подорожні самі твоє в інші часи рознесуть… І ще запам’ятай, розбещених часів і часів безчестя немає, бо в усі часи висилаються цементувальники часу… Тебе теж самого ще колись-то було, на підтримку саме цього часу вислали… Цементувальник ти, розумієш? Отже, нічого тут боягуза являти… Дихнув похапцем іншочасовості, і годі: гуляй-ходи до реального світу… Бо все ж в ньому є – і зорі над головою, і джерельна вода в душі, і сама душа, що стереже тебе від омани…А питання які маєш, запитуй? Можу разово виконати одне цілком невинне бажання…
– Є… Питання – не питання, а проханнячко маю. Забери геть з реальності заградильні загони НКВС, та ще, дідочку, всіх тих міліцейських дбайливців у історичному та новітнім дранті… Занадто вони собою увесь архітектурний стиль Міста порушують, й мене несамовито дратують…
– Ну що мені тобі про це розповісти…У Порталі, дядьку, інколи бувають екскурсії… Бо дозволені звище… Трохи ситніші часи – народ пре валом… Але Портал – не паноптикум… І ми не екскурсоводи… Вже як прибув, то тебе і розмістити треба, а відбув – сліди про перебування підчистити… Аж раптом якийсь віддалений від вашого часу ідіот написав щось про те, що саме витоки якось чергового витка всієї прийдешньої цивілізації саме у цьому місці знайшов… А місце жваве, людяне, у самому центрі тепер ще й столиці… І пішов народ, сила-силенна… Валом! І давай лапати – хто і що зміг…. До того дійшло, що навіть скам’янілі каріатиди мало руки не поопускали… Ось тоді й викликали перевірені війська, які стояли в оточенні Києва в голодомор… Бо кращих за них для влаштування темпоральної фільтрації у всій історії не знайшли… Герої Громадянської та Великої Вітчизняної війн займатися цим не стануть… Навіть спочилі… Тому терміново переслали лютих жевжиків…. І вони почали інфільтрувати по-своєму… Чимало людей з тих див посивіло. А одного і зовсім відсадили в вишневий садок в серпень 1932 року… Поруч зі своїм сусідом Пантелеймоном… Йому саме тоді щойно п’ятнадцятий рік пішов…
– Бравий дідусь, досі ще бігає Троєщиною пішодралом!
– А в тридцять другому не бігав… Винесли з льоху напівживим-напівмертвим – вмирати… У льох сховали від отця-людожера… Не вижили ні мати, ні молодші брати… Його – опухлого назовні несли на руках…. На ноги зіп’ятися він вже не міг… Навкруги буяло ніби зачароване літо. Відтак поклали безпосередньо під вишнею… Їв падалки, та ще Орися приносила протягом дня одненьку-дві бульби картоплі, запечені в кропиві… Бабця Параска говорила, що кропива з картоплею вельми кровотворна... У Пантелеймона йшли стрімкі носові кровотечі… Розвивалося білокрів’я, і якби не кропивна картопля з вишнею-падалками – не вижив би…
На ноги самостійно встав аж наприкінці жовтня. Тоді і забрали до себе хлопця сусіди… Взимку Пантелеймон навчився і приохотився читати… Невідомо як дістався йому книжний лубок у дешевій картонній обкладинці ще дореволюційного ситинського видання міф про Орфея та Евридіку… Відтоді і почав кликати Орисю Евридікою, що вивела його до людей з підземельного пітьмарного світу…
Та невдовзі сільська Евридіка почала швидко згасати… Казали, що від сухот… А про голод – ані пари із вуст… Не казали нічого… І коли померла Орися, що так дбало виходила Пантелеймона, самого його забрали до Києва на робфак, де він і уздрів припортальну кам’яну Евридіку, що дуже нагадувала хлопцю Орисю… До самої війни він приносив до її підніжжя квіти…
Помовчали…
– Ось для нього ми і відкрили прохід через портал Часу… Ми дозволимо йому, старцю, доглянуть свою Орисю… Адже ніхто й не помітить – ні куди подівся, ні звідкіля взявся старий – пересічний лінійний свого важкого часу… Ти ж до нас більше не приходь… Задайся питанням – навіщо прожив відведений тобі вік, і хто тебе навіщось прикривав ці роки… Тобі ще треба вистрілити… На духовному, як кажуть, терені… Покрасувався портальним видовищем і йди… Інакше не зніму зовнішньої охорони…
– Гаразд, дідочку, не гнівись…. Піду я… Та й дружина, здається, вже наситилась видовищем уцінених взуттєвих пар… Але, здається, естетизму у них замало… Тепер мабуть шукає мене…
– Казав же тобі, метись!
Ми з Бембі неквапливо виходимо за двері раптово розчиненої взуттєвої крамниці, і знову ніс до носу зіштовхнулися з живою вже Евридікою… Нині це була в скромній домотканій вишиванці молода тендітна українка, біля якої, спираючись на паличку, стояв тутешній старець Пантелеймон… При собі він тримав поїльник-утицю з глини червоного випалу…
– Час уже, Евридіко… – намагався говорити старець, раз у раз обтираючи слізливу безбарвність старечих очей…
– Я ще трохи, хоч востаннє на цих дивних людей подивлюся, – з тихим стогоном відбивалася Орися...
– Обережно, двері темпорального переходу зачиняються, – дуже суворо проговорив Дідушенко, а на останок запропонував Орфею і Евридиці:
– А чи не відправити мені вас, дорогесенькі, прямісінько на Астроплан? Там, кажуть, немає ні віку, ні страждань, бо у вас усе якось не так – ти вже старий незграба, – звернувся він до зніяковілого Пантелеймона, – і вона у цьому житті давно вже сіромаха не мешкає...
Стройовим кроком підійшов до порталу міліцейський батальйон охорони. За мить з офісу, що лежав просто у приміщенні за колоною зі скам’янілою Евридікою вийшли двоє:
– Знову це Дідусь перевищив свої повноваження! – жваво заторохтів перший.
– Зате в комісії тепер і є підстави забанити цей Портал і перенести його у район Товстої Могили, – якось похмуро мугикнув другий.
... Хтозна, може й перенесли....
13 серпня 2007 р.