Моє кохання – в полі незабудка
Цвіте посеред маку і пшениці,
Коли наллється небо чорним смутком,
Прогуркотять громи на колісницях,
Пшеничне поле, манівці – змією
Нагадують арену Колізею.
Та після бурі синьооке небо
Цілує спрагло незабудки очі,
Розноситья лункий пташиний щебет,
Любов мою нікому не зурочить,
Узимку навіть диво-сну-незбуді,
Бо я тебе ніколи не забуду.