Смугастик сидів на підвіконні, дивився на пташок, які безтурботно стрибали та цвірінькали.
«Напевно, їм весело» - подумав котик.
А от Смугастику було зовсім не весело. Сьогодні він заліз на стіл та розлив вершки, з якими господиня збиралася пити каву. Господиня насварила котика. Він пронявчав ображено: «Ну от, туди не ходи, того не чіпай, не люблять мене тут». Та й подався на підвіконня, подалі від галасу господині.
Котик позаздрив пташкам: «Он як їм весело – стрибають та літають, де хотять, ніхто їм нічого не каже. Та й взагалі, пташки наче не помічають цих дивних людей, які ходять на двох ногах, ще повільніше, ніж коти, а командувати люблять.
«От би бути птахом…. Я би тоді…» - замріяно промуркотів котик. І в ту ж мить відчув, що у нього є крила. Та такі великі! Смугастик зрадів і швиденько вилетів у вікно. Він таки став птахом! Так радісно було літати.
Та Смугастик невдовзі втомився. І їсти закортіло. Котик почав шукати щось поживне. Йому траплялися тільки зернятка та крихти хліба.
Котику ж, хоч він і був тепер птахом, хотілося сосисок або котлет. Він мрійливо примружився, згадавши, які смачні парові котлетки залишилися сьогодні після сніданку в його мисці. «І чого це я поліз за тими вершками. Не голодний же був. « - котик нарешті зрозумів,за що його вранці насварили. І перестав ображатися. А ще помітив, що вже наближається вечір.
Скоро господиня прийде з роботи, скаже привітно «Смугастику, зустрічай!» Смугастик завше застрибував їй на руки та намагався лизнути щоки, а вона сміялася і казала, що так роблять тільки щенята. І що він таки незвичайний котик.
А тепер Смугастик був звичайним птахом. Хіба що, трохи більшим за інших. Він зітхнув, перестав клювати крихти хліба, якими годувала птахів якась добра тітонька. І подумав, що треба встигнути повернутися додому, поки господиня не повернулася з роботи. Вона ж засмутиться, якщо котик не зустріне її, як звичайно зустрічав.
Смугастику дуже важко було залетіти в свою кватирку. Літати - коли спостерігав за пташками, це заняття здавалося таким легким: махати крилами – що ж тут складного. А зараз у Смугастика вже боліли крила і зовсім не хотілось літати.
Хотілось відпочити. Але ж котик хотів потрапити додому. Тож, хоч як це було важко, Смугастик все ж таки залетів у кватирку.
Він так зрадів, що знову потрапив на улюблене підвіконня, куди господиня навіть подушечку йому поклала – щоб котику було зручніше відпочивати. Щоправда, котик хвилювався, що крила будуть заважати і що господиня може не впізнати його.
Та умиваючись лапками, помітив, що він звичайний котик, як і раніше. Він зрадів цьому.
Ще більше зрадів Смугастик, коли господиня прийшла з роботи. «Пробач, Смугастику, що я тебе насварила» - сказала вона після слів «Ти таки незвичайний котик» . А Смугастик промуркотів: «Це ти мені пробач. Постараюсь більше не робити таких дурниць»
І подумав, що все-таки котиком бутити набагато краще, ніж птахом. Особливо, коли поряд друг.