Барвиста дорога

Анна Новик
Сiра
 полоса, безбарвна. Нема на що жалiтись, треба самiй знаходити кольори для
 життя. Сни..Ось вони - грайливi, насиченi, в них переплiтаються минуле й
 теперiшнє. На вiдмiну вiд багатьох людей я пам ятаю всi сноведiння.
Сiла снiдати, щось тiпнуло всерединi, тепло розлилося по тiлу. Наче
хтось рiдний обережно доторкнувся. Можливо вам здасться дивним, але
часом менi ввижається, що можу вiдчувати чужi думки на вiдстанi. Але не
звичайнi , а дуже емоцiйнi , сконцентрованi ,вiд тих, хто щиро переживає
 за тебе, або навпаки всiєю душею ненавидить. Напевно, й у цю мить чиясь
 лагiдна думка прибилась до мене.
Попереду був абсолютно порожнiй день. За тиждень вихiдних переробила
все, тож тинялась по квартирi, як та гедзя. Вирiшила втупитися або як то
 всi кажуть пiдвиснути в нетi . Але щось всерединi гризло мене, якийсь
шмарклявий слимак ковзав по сердцю. Настав вечiр, додому повернулась
подружка, з якою живу, якась заклопотана й також сiра.
Ох, тiльки не зараз, не хочу навiть й чути про буденнi незгоди. Мовчки
зiбралася, куди? Та й сама незнаю. просто треба побути на самотi,
покопирсатись в собi . Йшла осiнньою вулицею, спостерiгала, як на
мегаполiс спускався вечiр. Зайшла в метро й навiть не подивилася, в який
 вагон вскочила. Майнула одна станцiя, ось iнша, тут я зрозумiла, куди
хочу! Є в столицi мiсце, яке асоцiюється з безмежним щастям. Дорога, яка
 менi дуже часто стелиться  у снах, але не була я вже там декiлька
рокiв.
Вийшла з потягу,не зрозумiло чому знiтилась,а що як не вiдчую зараз того
 спокою й щастя, як колись.Товпа потягла мене за собою з метрополiтену.
Ось перехiд, яким ранiше часто ходила, тут якийсь особливий запах, а ось
 жiночка, яка завжди продає ромашки, незмiнна, я посмiхнулась. Ступила
на останню сходинку, подивилася навкруги. Скiльки навколо з явилось
зайвого, ларьочки, магазинчики. Це як в життi добавляється багато
мотлоху, за яким так тяжко стає роздивитись те, головне, що ранiше
лежало на поверхнi . Йду далi , все немає мене звичайноi , вирвалося
назовнi мале мрiйливе дiвча, яке ще нiхто не кривдив й воно не йшло ще
нi разу проти совiстi.
Невже, я знов у цьому парку, а злiва казковий ставок, а он й та
ялинка... Пам ятаю, колись проходячи повз неї подумала "ох, довго ти ще
будеш маячити менi перед очами", напевно я була занадто неввiчлива з
нею, тому що майже зразу пiсля того так сталося,що я кардинально змiнила
 маршрут.
Дорога - шалена нестримна,потiк транспорту...Стала бiля неї .Згадала
звичку доходити до цього мiсця й дивитись у вiконце,до якого линула. От i
 зараз пiдняла голову - темно в ньому, холодний вiтер плюнув в лице. Не
знаю скiльки стовбичила, якщо б якась тiтка не пнула мене, що я
випхалась на дорогу й майже не втрапила пiд колеса. Схаменулась,
розвернулась, що ж вiдчуваю? Задоволення!!!Вiд того, що маю  свою
особисту дорогу щастя. Вимерло,вигорiло моэ вiконце, а радощi, легкiсть,
 залишилась в просторi цiєї вулицi ...